Іван Смолій — український письменник, творець різновидного літературного жанру. Народився 14 серпня 1915 р. в с. Михновиць, повіт Турка на Бойківщині серед мальовничої природи зелених Карпат.

    Почав свій письменницький шлях 1937 р. надрукуванням кількох поезій в літературно-мистецькому часопису «Назустріч» й оповідання «Зустріч» у львівському щоденнику «Новий час» та «Кар’єра будівничого» у щоденнику «Діло». Першою його книжкою була п’єса «Життя на вазі». Друкована того ж року 1939 повість «Гранатові історії» не появилася через воєнні події.

    Хвилі Другої світової війни перекинули його з родиною в Західнуу Німеччину, де 1947 р. в Реґензбурзі вийшла його перша збірка оповідань «Дівчина з Вінниці».

    З переїздом до США його праця розгортається буйніше, появляються його твори: «Кордони падуть» (1951), збірка оповідань «Манікени» (1956), опісля збірка оповідань «Зрада» (1959).

    У Видавництві часопису «Свобода» в Нью-Джерзі, з яким І. Смолій довгі роки тісно співпрацював, друкує не тільки свої прозові твори, але і статті на літературно-критичні теми. У «Свободі» була частково друкована повість «У зеленому підгір’ї» (1960).

    І. Смолій був головним редактором часопису «Народна Воля», офіційного органу Українського Братського Союзу, належав до Спілки Українських Письменників у екзилі «Слово» й Спілки Журналістів Америки, публіцист, есеїст, літературний критик, фейлетоніст (Максим Булька), автор повістей, оповідань, нарисів, п’єс, фейлетонів і ряду статей на політичні і літературні теми включно з творами для молоді — «Сонцебори».

    Творчість Івана Смолія здобула чимало признань, відзначень і нагород. У1981—1982 рр. двічі здобув нагороду його останній роман «Неспокійна осінь» (1981).

    Творчість Івана Смолія відзначалася не лише мистецькою формою і непересічним талантом, але твори були просякнуті любов’ю до своєї землі, любов’ю до українського народу з чітким виявом соборності. У його творах він відображував великі духовні вартості та моральні чесноти української людини.

    Помер Іван Смолій 24 лютого 1984 р. в м. Ютика недалеко від Нью Йорку, США, де його й поховано.

    Із-за життєвих обставин пришилося жити поза межами України, одначе він присвячував свої творчі сили землі свого кореня.

Джерела:

http://ukrlitera.ru/index.php/literatura/327-2013-02-04-07-18-13

https://uk.wikipedia.org/wiki/Смолій_Іван

     Микола Іванович Карпенко народився 14 серпня 1925 р. в с. Воронькові на Київщині в сім’ї хлібороба.

     В 1943—1950 рр. служив у Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної війни. Працював у районній та обласній пресі, був редактором у видавництвах «Каменяр», «Карпати». Кілька років очолював Івано-Франківську письменницьку організацію.

     Вірші друкує з 1950 р. Перша збірка поезій «Стежками юності» побачила світ 1960 р. Творчі інтереси поета визначаються звершеннями і турботами його покоління, якому випало пройти нелегкі фронтові дороги, брати участь у відбудові поруйнованого фашистами народного господарства, чесною працею зміцнювати Вітчизну і відстоювати мир на планеті. Успішно виступає він і в ятнрі гумору та сатири (кн. «Особиста каланча Гаврила Квача», 1963, 1972; «Скорочений Ціцерон», 1982).

     Основні збірки: «Невідправлені листи» (1965), «Озброєна муза» (1970), «Перевесло» (1975), «З висоти поля» (1978), «Дієслово» (1980), «Блискавиці» (1984), «Вибране» (1985).

    Після 1990 р. виходять нові книжки «Двоє з листопаду», «Благовіст», поетичні переспіви «Велесової книги» та біблійних книг — Йова, Еклезіаста, Ісаї, псалмів та приповістей Соломонових та ін. Він також автор ряду віршованих книг з Історії України («На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха», «Заступила чорна хмара та білую хмару»…), зокрема і з часів князювання Володимира Великого та Володимира Мономаха.

    2003 написав поему-роздум «Отаман Черпак», присвячену односельцю Іванові Черпакові — командиру Вороньківської сотні, що в лютому 1919 дала  ... Читати далі »