Дудко Федір (7 травня 1885 - 1 березня 1962)  український письменник, журналіст. Псевдоніми — Одуд, Карпенко, Ф. Дудко-Карпенко, Трифон, Чугайстер.

     З біографії

     Народ. 7 травня 1885 р. с. Шаболині (Шабалинів) Сосницького повіту на Чернігівщині. Закінчив гімназію в Новгороді-Сіверському, студіював журналістику в Москві (1904–1906). З 1907 р. працював у пресі (м. Київ), студіював архітектуру в Київському політехнічному інституті. У часи УНР працював у міністерстві земельних справ. Потім переїхав до Львова і працював у бібліотеці Наукового товариства ім. Шевченка. У 1940 р. перебував у Любліні, потім Кракові, працював у щоденнику «Краківські вісті». Редагував «Наше слово» (Берест), «Пінську правду» (Пінськ). У 1944 р. емігрував до Німеччини, співпрацював із журналами «Церква й життя», «Голос». Був ув'язнений гестапівцями і чудом урятований. У 1949 р. прибув до США і продовжив творчу діяльність. Редагував журнал «Самопоміч». Помер 1 березня 1962 р. у Нью-Йорку. Похований на цвинтарі св. Андрія в Савт Бавнд-Бруку.

     Творчість

     Автор романів «Прірва» (1928–1931), «Великий гетьман» (1936); збірок оповідань «Краса життя» (1922), «Глум» (1925, 1937), «Дівчата одчайдушних днів» (1937), «Війна» (1947), «Заметіль» (1948); спогадів «Моя молодість» (1965); повістей «В заграві», «Чорторий» (1946), «Квіти і кров», «На згарищах», «Стрибожа внука» (1948), драматичний твір «Гріх» та ін. творів.

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Дудко_Федір

http://www.history.org.ua/?termin=Dudko_F