Ігнатенко Ганна Георгіївна (* 11 листопада
1924, м. Прилуки Чернігівської обл. — † 16 лютого 2008, Київ) — письменниця,
літературознавець, перекладач (з білоруської), педагог, член Національної
спілки письменників України.
Біографія.
Народилася в родині службовців (батько — бухгалтер, мати — вчителька).
Дитинство пройшло на Кустівцях. Перший її вірш був надрукований в обласній
газеті «Деснянська правда», коли вона навчалася в 5 класі. 1940 р. закінчивши
Прилуцьку СШ № 4 вступила на філологічний факультет КДУ ім. Т. Шевченка.
У період Другої світової війни, Ігнатенко добровільно пішла до армії — з
1941 по 1943 рік виступала перед бійцями як солістка ансамблю пісні й танцю
180-ї стрілкової дивізії (від 7.11.1943 отримала назву «Київської»).
Освіту в Київському університеті довершила в 1944-1947 роках, водночас
навчалася в консерваторії. На початку 50-х років, поневіряючись без власного
житла в Києві, якийсь час квартирувала в родині Тараса Франка. Перші твори
письменниці почали друкуватися у 1948 році.
У повоєнному Києві, у другій половині 40-х років, українські молодики,
свідомість яких була покарбована довоєнними репресіями, голодом 33-го, війною,
переважно фронтовики, що з'їхалися сюди продовжувати перерване війною навчання,
облаштовувати життя, стихійно єдналися в неформальні українські патріотичні
гуртки. Один з них «Козацький Кіш» сформували хімік Андрій Голуб, лікар і поет
Микола Фененко, журналіст Матвій Шестопал, історики Тимофій Лазоренко, Микола
Лазоренко, лікар Андрій Липкань географ Михайло Щербань, палеонтолог Андрій
Путь, літературознавець і поет Пилип Моренець… В це товариство увійшла й одна
жінка — філолог Ганна Ігнатенко; долучився до "Козацького Коша",
переїхавши до Києва зі своїм перекладом «Фауста» Гете, і Микола Лукаш. Це
покоління української інтелігенції, дитинство і юність якого припало на
трагічні 30-ті та 40-ві, було попередниками «шістдесятників». Кожен з названих,
звісно різною мірою, був заангажований в цьому рухові.
Після закінчення університету Г. Ігнатенко працювала в Українському
радіокомітеті на посаді редактора літературно-драмататичного мовлення, з 1949
до 1962 — у видавництвах «Молодь», Держлітвидав, журналі «Дніпро». В 1956 році
захистила дисертацію на вчений ступінь кандидата наук. У 1962-1969 рр. Г.
Ігнатенко працювала викладачем Київського університету, звідки мусила
звільнитися під тиском органів КДБ. Згодом до 1982 викладала курс літератури
народів СРСР в Київському державному інституті культури ім. Корнійчука, відтоді
— на творчій роботі, член НСПУ.
Ігнатенко належала до кіл дисидентської української інтелігенції, яка
перебувала під ідеологічним пресингом. Вона як студентка, згодом як редактор,
спілкується з представниками старшого покоління (П. Тичина, В. Сосюра, Т.
Франко, А. Малишко, Г. Логвин) та своїми ровесниками З. Франко, М. Лукашем, Л.
Коваленком, А. Осецьким, В. Кушніром та іншими. Бере участь в
культурно-політичних акціях шістдесятників, в роботі клубу творчої молоді,
читає і розповсюджує документи самвидаву. Від студентських років Ганна
Ігнатенко пише вірші та прозові твори, час від часу публікувалася в журналах
«Дніпро», «Ранок», «Вітчизна», «Жовтень», «Радянське літературознавство». Шість
книжок з найбільш представницькими
...
Читати далі »
