Микола Лазорський (справжнє прізвище Микола Панасович Коркішко)  — український письменник, журналіст і географ. Псевдоніми — М. Карельський, М. Лазорський.

Біографія.

Народився у м. Полтава. Здобув середню освіту у Полтаві, там же закінчив учительську семінарію, а потім у Харківському університеті студіював право та прослухав курс гуманітарних наук. Співробітник Полтавського земства, потім Полтавського музею. Був редактором місячного «Журнала Губернского Присутствия». У 1920-их роках працював у шкільному відділі державного видавництва України в Харкові.

1929 року незаконно арештований і засланий на 3 роки на Соловки. Повернувшись 1932 року, редагував у Полтаві журнал Експериментального інституту. Був заарештований удруге і засуджений до 10 років сталінських концтаборів. Під час Другої світової війни перебував у Кам'янці-Подільському, де був редактором регіонального часопису «Подолянин». У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1948 [за ін. даними у 1950] р. — до Австралії. До Австралії приїхав 1950.

Помер 13 березня 1970 р. у Мельбурні (Австралія).

Творча праця.

У Німеччині в 1946 Лазорський почав писати історичний роман «Гетьман Кирило Розумовський» (Мюнхен, 1961). Приїхавши до Австралії, він друкував статті у місцевих часописах (напр, «Новий обрій») і продовжував працю над історичними романами «Степова квітка» (Мюнхен, 1965; 2 вид. Київ 1992)) та «Патріот» (Мюнхен, 1969; 2 вид. Київ 199). Посмертно вийшов збірник історичних нарисів, оповідань, статей та спогадів «Світлотіні» (Мельбурн, 1973).[2]

Автор географічних праць: «У надрах землі», «Моря та океани», «Географічні етюди» тощо.

Твори.

Карельський М. Дзенькіт сокири. Зі спогадів в'язня // Новий обрій. Альманах. — Мельбурн, 1999. — Ч. 11. — С. 237–238.

Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський. — К.: Український центр духовної культури, 1996.

Лазорський М. Козача криниця. Ескіз // Слово. Збірник 2. — Нью-Йорк, 1964. — С. 87-90.

... Читати далі »

Іва́н Пана́сович Рябокля́ч (* 8 листопада 1914, село Півці нині Кагарлицького району Київської області[1] — 1999[2]) — український радянський журналіст і письменник. Лауреат Сталінської премії третього ступеня (1949, за повість «Золототисячник»).

Біографія.

Походить з родини селянина-бідняка. Навчався у Ржищівському педагогічному технікумі. З 1933 року працював у редакціях донецьких газет.

Учасник Другої світової війни.

З 1933 — на журналістській роботі у Донбасі. Повість про відбудову післявоєнного села — "Золототисячник" (1948) відзначена Державною премією СРСР (1949). Автор збірок оповідань "Жайворонки" (1957), "Чайка" (1960), "Антонів Гай" (1967) та ін., п'єс на історико-біографічні теми "Перша..." (1969) — про І. Котляревського і "Марія Заньковецька" (1971), драм. творів "Шляхи та стежинки" (1958), "На передньому краї" (1961), "Жива вода" (1962) та ін. Переклав ряд творів з рос. мови на українську. 

ДЖЕРЕЛА:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Рябокляч_Іван_Панасович

http://leksika.com.ua/15660314/ure/ryaboklyach