Мусій Степанович
Кононенко (псевдонім М. Школиченко) — український поет і прозаїк, активний діяч
кооперативного руху та Братства тарасівців.
Біографічні
відомості.
Мусій Кононенко народився в родині колишнього кріпака, освіту здобув
самотужки. З дитинства працював у наймах і прислузі. Через крайні матеріальні
недостачі Кононенко не міг скінчити навіть сільської школи і вдовольняв жадобу
знання з книжок самоосвітою. Відбувши військову службу, Кононенко оселився в
Києві, працював в управлінні Південно-Західної залізниці в Києві. Пізніше
Кононенко кілька років господарював на селі, 1905 р. був ув'язнений.
1913 року переїздить до Лубен де до 1917 року працює інструктором
кооперації. В той же час брав участь у роботі місцевого видавництва «Метелик»,
яке випускало невеликі белетристичні і науково-популярні книжечки для народу.
Тут випустив свої твори: поеми «Мати», «Свекруха», легенду «Покута», збірку
віршів «Хвилі». 1914 року видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де
подав немало цінного матеріалу з життя і побуту селян. 1917 року його обрано
членом правління Полтавського кредитного союзу кооперативів, так званого
Союзбанку, і письменник переїздить до Полтави.
Після встановлення в Полтаві радянської влади був заарештований, кілька
місяців провів в ув'язненні, звідки вийшов хворим на сухоти. На початку 1922 p.
дружина смертельно хворого письменника перевезла його до Нових Санжар, де він
невдовзі й помер.
