Біографія.
Вчився до
приходу царських військ у Львів (1915) в Академічній ґімназії, згодом приватно.
В травні 1921 р. записався на студії в Українському Тайному Університеті, а в
1922 р. став засновником і членом Товариства українських католицьких
письменників «Логос» та членом видавництва цієї ж назви і самостійним видавцем
бібліотеки зі світової літератури під назвою «Меріяма». В Тайному Університеті
Лужницький слухав виклади таких корифеїв української науки, як: Василь Щурат,
Іван Белей, Кирило Студинський та Мирон Кобдуба.
У березні 1922
р. Лужницький виїхав до Ґрацу на дальші студії в університеті ім. Карла Франца,
а згодом перенісся по Праги, де завершив студії докторантом із «landabilem
legitimus» 21 червня 1926 р. Тема його дисертації «Розвій української лірики
19-го століття».
З 1927—1931 р.
працював редактором журналу «Поступ», який був у той час місячником літератури
і життя.
Згодом
Лужницький став молодшим співробітником Академії Наук, в мережу якої включено
НТШ, а всі його члени стали її співробітниками. Членом НТШ Лужницький став ще в
1927 році. Ректор Львівського університету Кирило Студинський призначив
Лужницького своїм асистентом, а Михайло Возняк — членом літературознавчої
секції як спеціаліста у справах театру.
У серпні 1944
року Лужницький із родиною виїхав до Турки над Стриєм, а звідти — до Ґрацу. Як
колишній студент університету, він мав змогу там працювати і 1945 року його
призначено асистентом професора Фелікса Шмідта, керівника слов'янського відділу
університету. У Ґрасі Лужницький отримує ступінь доктора габілітованого за
працю Die Entstehung des ukrainischen Theatres і розпочинає викладацьку
діяльність.
В кінці 1949 р.
Лужницький переїхав із дружиною та дітьми до Філадельфії, де з 1959 по 1965
року був професором-гостем в Пенсильванському університеті, служив теж
керівником Народного університету, продеканом факультету літератури УТГІ з
Мюнхену (філія в Нью-Йорку). З Володимиром Дорошенком (1879—1985)та Данилом
Богачевським (1890—1985) заснував Осередок Праці НТШ у Філадельфії.
Творчий
доробок.
Автор п’єс „Голгофа” (1934), „Камо
грядеші” (1934), „Ой, Морозе, Морозенку!”, „Посол до Бога” (1935), „Дума про
Нечая” (1936); прозових творів „Кімната з одним входом” (1930), „Гало, гало,
напад на банк” (1935), „Товариші усміху” (1938), „0-313” (1950), „Генерал В”
(1951); збірки нарисів „Чорний сніг” (1928); збірки віршів „Вечірні смутки”
(1924); наукових праць „Нарис сучасної галицької поезії” (1925), „Українська
література в рамках світової літератури” (1961 англ. мовою) та інших.
Драматичні
твори.
...
Читати далі »
