2 лютого виповнюється 115 років від дня народження
Євгена Филимоновича Маланюка (1897–1968) – видатний поет
української еміграції, культуролог, літературний критик. Народився 1897 р. у
Ново-Архангельському на Херсонщині, у родині українського
активіста-просвітянина. У Єлисаветграді закінчив реальну школу (навчався разом
із Юрієм Яновським), був студентом Петербурзького політехнічного інституту. В
роки першої світової війни служив офіцером у царській армії, закінчив Київську
військову школу. В період УНР (1917–1921) стає старшиною петлюрівської армії.
Після падіння української держави перебував у
таборі інтернованих у Каліші, де в 1922–1923 рр. разом із М. Селегієм видавав
щомісячник «Веселка». У 1923 р. переїздить до Чехословаччини. У цьому ж році у
м.Подєбради закінчив Українську господарську академію і працює інженером на
роботах у Варшаві й Празі. Активно друкується в галицькій та еміграційній
періодиці, зокрема, в «Літературно-науковому віснику», «Віснику», часописі «Ми»
тощо. У Варшаві й Празі знайомиться і зближається з ідеологом українського
інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, письменником та історіософом Юрієм
Липою, поетами Юрієм Кленом, Олексою Стефановичем та іншими і стає найбільш
одіозною постаттю в культурному житті української еміграції. Після другої
світової війни входить до МУРу (Мистецький Український Рух) і деякий час мешкає
у Німеччині, викладає математику в Українській гімназії в м. Реґенсбурґ.
Наприкінці 40-х переїздить до США і мешкає в Нью-Йорку. Помер 1968 р. і
похований в «українському пантеоні» у Баунд Бруку.
Його перу належать 10 поетичних збірок – «Стилет і
стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна»
(1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Влада» (1951), «П'ята симфонія» (1954),
«Остання весна» (1954), «Серпень» (1959), «Перстень і посох» (1972, видана
після смерті), а також «Книга спостережень» у 2-х томах, що містить
літературознавчі, культурологічні, літературно-критичні та публіцистичні статті
та есе, котрі друкувалися в еміграційних часописах. Творча спадщина Є. Маланюка
в повному обсязі поки не видана.
У світоглядному плані поезія і проза (есеїстика)
Маланюка становлять одне ціле. Найголовнішою, стрижневою була ідея української
державності, яка становила енергетичне джерело творчості Є.Маланюка. Від перших
сторінок табірного калуського альманаху «Озимина», що починався циклом «Держава
Жовтня» і до останнього вірша «Ностальгії», посмертної книжки «Перстень і
посох», де нездійсненна мрія постає в образі понтійської Навсікаї, не вгасає
«державницький мотив» поезії Маланюка. Та її досить умовно можгна поділити на
два основні періоди: поезія міжвоєнного часу, підсумована збіркою вибраного
(1943), і доробок, написаний після другої світової війни.
...
Читати далі »