«Він поєднував у собі ніжного лірика з грізним сатириком-викривачем, добродушного гумориста з трагіком високої напруги, захопленого співця краси, природи і людини з нещадним суддею людської пошлості і підлоти», — писав Максим Рильський.

     Гоголь Микола Васильович [1809-1852] - один з найбільших представників помісного стилю 30-х і початку 40-х рр. 19 століття. Народився на Україні, в містечку Сорочинцях, на кордоні Полтавського і Миргородського повітів.

     Батько Гоголя, Василь Опанасович Яновський-Гоголь, служив при Малоруському поштамті, звідки звільнився в чині колезького асесора. Служив секретарем у далекого родича, колишнього міністра, повітового представника дворянства, Д.П. Трощинського. Василь Опанасович любив мистецтво, сам писав вірші і комедії українською мовою.

    Мати Гоголя, Марія Іванівна, уроджена Косяровська, була, за переказами, першою красунею на Полтавщині. Походила з родини поміщиків. Заміж на Яновського-Гоголя вийшла в 14 років, народила шестеро дітей.

      За переказами (інформація не підтверджена), другу частину прізвища — Гоголь — додав до своєї (Яновський) дід Миколи Васильовича. Це було зроблено, щоб довести походження роду від полковника Остапа Гоголя, який прославився на Україні в XVII столітті.

     Сім’я Гоголів була дуже релігійна, що, безсумнівно, наклало свій відбиток на світогляд майбутнього письменника. Особливу увагу духовному вихованню дітей приділяла мати.

     1818 — 1819 роки — Микола Гоголь, разом з братом Іваном, навчаються в Полтавському повітовому училищі.

     1820 — 1821 роки — Гоголь бере уроки у полтавського вчителя Гаврила Сорочинського.

     1821 — 1828 роки — навчання в гімназії вищих наук у Ніжині.

     Ніжинська гімназія вищих наук була своєрідним аналогом Царськосільського ліцею, тут навчалися діти провінційних дворян. У гімназії Гоголь вчився музиці, живопису, брав участь у театральних постановках. До цього часу відносяться і перші літературні спроби Миколи Васильовича, який спочатку працював з різними жанрами: писав трагедії, елегії, повісті. Тоді ж була написана перша сатира «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний». Коли прийшов час вибирати спеціальність, Микола Гоголь вибрав юриспруденцію — він хотів «припиняти неправосуддя».

      1828 — 1829 роки — в грудні 1828 року Гоголь відправляється до Петербургу. Роботу отримати йому не вдалося. Спроба заробити літературною працею закінчилася невдало: були видані лише два твори, вірш «Італія» і «ідилія у картинах» «Ганц Кюхельгартен». Остання, опублікована під псевдонімом «В. Алов» викликала поблажливі насмішки критиків. Гоголь спалює нерозпроданий тираж книги і, розчарований, їде в Німеччину (липень 1829).

      Кінець 1829 року — Микола Васильович повертається до Петербурга. На цей раз пошуки роботи виявилися вдалими, і Гоголю вдалося отримати місце писаря в департаменті державного господарства і публічних будівель Міністерства внутрішніх справ. Служба була одноманітною і нудною, єдиними віддушинами були заняття живописом і літературою. Ще один позитивний момент від «служби державної» — вона забезпечила письменника найбагатшим матеріалом для майбутніх творів.

      1830 — у журналі «Вітчизняні записки» вперше опублікована повість Гоголя «Басаврюк». Пізніше повість була перероблена автором, після чого отримала назву «Вечір напередодні Івана Купала».

     Цей же рік, грудень — в альманасі «Північні квіти» (видавався Дельвігом), з’являється глава з історичного роману Гоголя «Гетьман». Першим твором, що вийшов з цим прізвищем автора, стала повість «Жінка».

      Після перших публікацій Микола Васильович прийнятий в коло петербурзьких літераторів. Він зближується з Дельвігом, Пушкіним, Жуковським. Живе в Павловську, окрім іншого, виконує доручення з видання пушкінських «Повістей Бєлкіна». Критики стверджують, що саме Олександр Сергійович дав Гоголю ідеї для таких творів, як «Ревізор» і «Мертві душі». У цей період Гоголь заробляє приватними уроками, а незабаром стає викладачем історії в патріотичному інституті.

     1831 — 1832 роки — написані й опубліковані «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Саме цей твір приніс Гоголю справжню популярність.

     1832 — Гоголь приїздить до Москви вже відомим письменником. Працює над своєю першою комедією «Володимир 3-го ступеня», проте не закінчує її.

     1834 — Микола Васильович прагне працювати на кафедрі загальної історії в щойно відкритому Київському університеті, але всі спроби закінчуються невдачею. Письменник прийнятий ад’юнкт-професором на кафедру загальної історії при Санкт-Петербурзькому університеті. Вивчаючи історію рідної України, Гоголь розробляє ідею твору «Тарас Бульба». Потай від всіх пише повісті для збірок «Миргород» та «Арабески».

      Цей же рік — у книзі «Новосілля» опублікована «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».

     1835 — Гоголь залишає університет, щоб повністю присвятити себе літературі. У цьому ж році він завершує та видає збірки «Миргород» (у тому числі «Старосвітські поміщики», «Вій», «Тарас Бульба» та ін), «Арабески». Крім того, в 1835 році було започатковано «Ревізор».

     У тому ж, 1835, році було розпочато роботу над першим томом поеми «Мертві душі». Ідею, як уже зазначалося вище, подав Пушкін. Він же став першим, кому Гоголь прочитав кілька розділів. Олександр Сергійович схвалив письменника, але одночасно поема та засмутила його.

     Січень 1836 — на вечорі у Жуковського, в присутності Пушкіна, Гоголь читає «Ревізора».

     19 квітня 1836 — прем’єра «Ревізора» в Олександринському театрі.

     25 травня 1836 — прем’єра «Ревізора» в Малому театрі.

     Перші відгуки про комедію були негативні. На жаль, Микола Васильович прочитав саме їх, відкривати інші у нього після цього вже не було бажання. Письменник їде за кордон.

     Цей же рік — Гоголь живе спочатку у Швейцарії, потім у Парижі. Весь цей час продовжує працювати над «Мертвими душами».

     1837 — Гоголь приїжджає в Рим.

     1839 — 1840 роки — кілька місяців Гоголь проводить у Росії. У Москві та Петербурзі читає 6 глав «Мертвих душ».

     Травень 1840 — на урочистому обіді на честь іменин Миколи Васильовича присутній М.Ю. Лермонтов, який читає гостям свою нову поему «Мцирі».

     Через кілька днів Гоголь вирушає до Риму. По дорозі зупиняється в Римі, щоб завершити давно розпочату драму «За поголений вус» — етюд із запорізької історії. Однак рукопис був спалений. Саме у Відні Гоголя вперше наздоганяє важка нервова хвороба.

     1840 — 1841 роки — в Римі закінчена робота над першим томом «Мертвих душ».

     Жовтень 1841 — Гоголь приїжджає в Росію, щоб видати «Мертві душі». Йому допомагає В.Г. Бєлінський. Цензура пропустила поему, але з умовою — для книжкового видання має бути вилучена «Повість про капітана Копєйкіна» і змінено назву.

     Травень 1842 — з друку вийшла книга «Пригоди Чичикова, або Мертві душі».

     Початок 1843 — вийшли «Твори Миколи Гоголя» у чотирьох томах.

     Друга половина 1840-х років — Микола Васильович переживає духовну кризу. Доходило до того, що письменник сумнівався в значенні та дієвості художньої літератури і був готовий зректися своїх творів.

     Кінець червня 1845 року — Гоголь спалює рукопис другого тому поеми «Мертві душі». Причиною стало душевний стан письменника, висловлюючись сучасною мовою, тривала депресія. Пізніше Микола Васильович пояснив свій вчинок у творі «Чотири листи до різних осіб з приводу „Мертвих душ“ — вибрані місця»: у другому томі «колії і дороги» до ідеалу були вказані недостатньо.

     1847 — Гоголь видає «Вибрані місця з листування з друзями». Бєлінський украй незадоволений цією обставиною, особливо релігійно-містичними ідеями письменника, що звучать у «Листування ...».

     Квітень 1848 — Гоголь відвідує Гроб Господній в Єрусалимі, після чого остаточно повертається до Росії. Живе в Одесі, Петербурзі та Москві, весь цей час працює над другим томом «Мертвих душ». Здоров’я письменника погіршується. Що стосується духовних настроїв, містика і релігія продовжують займати його думки.

     Весна 1850 року — Гоголь робить пропозицію руки і серця А. М. Вієльгорської, однак отримує відмову.

     1852 — Микола Васильович регулярно зустрічається і розмовляє з протоієреєм Матвієм Константиновським, фанатиком і містиком.

     Ніч з 11 на 12 лютого 1852 року — Гоголь спалює тепер вже рукопис другого тому «Мертвих душ». Існує версія, що зробити це письменника умовив Константиновський.

     21 лютого 1852 — Микола Васильович Гоголь вмирає в Москві. Спочатку похований на кладовищі Свято-Данилова монастиря. У 1931 році прах Гоголя був похований на Новодівочому кладовищі.

ДЖЕРЕЛА:

http://greatest.com.ua/g/gogol_nikolay

http://www.ngogol.ru

http://biographie.in.ua/blog/biografija_gogolja_mikoli_vasilovicha/2012-11-20-764