Леви́цький Володи́мир Лу́кич (літературний псевдонім Василь Лукич; 2 вересня 1856, Белзець, тепер село Гончарівка, Золочівський район, Львівська область — 6 жовтня 1938, Винники, Львів) — український письменник і громадський діяч, видавець, літературознавець, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), дійсний член НТШ (з 1926).

     Володимир Левицький, довголітній нотар у Винниках, відомий у широких колах нашого громадянства під псевдонімом Василя Лукича, вродився 2-го вересня I856 р. у селі Белаці, Золочівського повіту, де його батько був священиком. Початкову школу проходив у рідному селі та в Золочеві, гімназію скінчив у Бережанах, університетські студії у Львові.

     Вже в гімназії був членом студентської «Громади», що розбуджувала національну свідомість та плекала український патріотизм. У часі університетських студій працював разом з Іваном Франком, М. Павликом, Євгеном Олесницьким, Антоком Горбачевським, Іваном Белеєм, Костем Левицьким та Андрієм Чайковським, тобто з людьми, що пізніше займали провідні становища в різних ділянках нашого національного життя.

     В 1878-му poці Володимир Левицький помістив у «Ластівці» два свої оповідання і хоча пізніше письменницьку працю закинув, то все-ж стояв дуже близько до літератури як редактор літературного журналу, альманахів та календарів. Був членом редакції «Друга», в І877 р. брав участь у редагуванні альманаху «Дністрянка». В 1880-ому році помістив у «Зорі» працю про народну поетку Марусю Чурай. У 1881 р. видрукував разом з І. Франком та Іваном Белеєм «Руську Антологію». В 1883-ому році зредагував для «Просвіти» книжечку «Оповідання К. Михальчишина», згодом видав на спілку з Ю. Сельським «Руский Правотар Домовий», у 1888 poці зредаґував альманах «Ватра». Від 1880 до 1885 р. був редактором календарів «Просвіти», що визначалися великою різнорідністю матеріалу і дуже дбайливим укладом. Та найважнішою працею Василя Лукича в ділянці української літератури було редагування літературного журналу «Зоря» від 1890 до 1896 р. За його редакції «Зоря» стала всеукраїнським орґаном громадської творчої думки, трибуною для оборони української культури та переслідуваного в Росії українського живого слова. В «Зорі» містило перші свої твори багато авторів з Наддніпрянщини, що потім стали визначними українськими письменниками. Василь Лукич був одним із перших, що устійнювали та закріплювали тісні зв’язки Галичини з Наддніпрянщиною. Завдяки також і його великій праці Галичина почала тоді ставати Піємонтом українства.

     Крім літературно-редакційної праці Василь Лукич робив велику роботу й на видавничому полі. Він видав цілу низку творів переважно наддніпрянських українських письменників, як Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, Панаса Мирного, О. Кониського та М. Коцюбинського. Цим він багато причинився до поширення рідної лєктури серед українців та поклав сильні підвалини під розвиток української видавничої діяльности.

     В 1897-мy poці Володимир Левицький став нотарем у Винниках і залишив редагування «Зорі», але не залишив праці для української культури. У Винниках працював на освітньому та громадському полі. В 1916-ому році українське громадянство відсвяткувало 40-ліття його праці, а 1926 р. — 50-ліття.

     Всі, що знали Левицького-Лукича, були однозгідні в тому, що це була людина рідко чистого характеру та незвичайно лагідної вдачі. Його скромність і чемність доповнювали ці дві основні прикмети. У громадянській праці він ніколи не старався заняти передових та почесних місць і ті скромні почести, яких він зазнав за свого життя, заставали його завсіди непідготованого до них. В.Левицький-Лукич це був зразковий громадянин, який приніс би честь кожному і найбільше культурному громадянству.

Джерела:

http://zbruc.eu/node/13838

https://uk.wikipedia.org/wiki/Левицький_Володимир_Лукич

 http://litopys.org.ua/ulencycl/ule87.htm