Народився
22 квітня 1823 р. в с. Підпечери Тисменицького повіту на Станіславщині (нині
Івано-Франківська область) у сім’ї священика.
Навчався у
гімназіях Станіслава, Тернополя, Львова. Багато читав польських та німецьких
авторів. У четвертому класі гімназії зробив перші спроби писати вірші німецькою
мовою. Добре малював, грав на скрипці. 1840 р. В. Ільницький став студентом
Львівського університету, однак через рік переїхав до Відня і протягом
1842—1846 рр. навчався в «Цісарському конвекті» (у Відні не було української
духовної семінарії).
І хоча В.
Ільницький здобув сан священика (певний час служив у с Воскресінці під
Коломиєю), все ж присвятив своє життя просвітницькій та літературно-науковій
діяльності. З травня 1849 р, він викладав українську мову в Станіславській, а
згодом — історію в Тернопільській та Львівській гімназіях, 1858 р. очолив Другу
українську гімназію у Львові, 1861 р. став директором гімназії в Тернополі, був
членом шкільної ради, а 1868 р. — директором академічної гімназії у Львові.
Під час
буржуазно-демократичної революції в Австрії 1848 р. у Львові було скликано «Головну
руську раду». В. Ільницький брав участь у львівському «Соборі руських учених»,
де виголосив доповідь на тему «Слов’янська філософія за Лібельтом».
Незаперечну
цінність мають науково-публіцистичні записки В. Ільницького з національного життя
галицьких русинів, зокрема «Собор учених русинів 19—26 жовтня 1848», «Проект
органу Матиці», «Рік 1848», «Зав’язане ради руської в Станіславові. Буча
польська», «Виклад про слов’янську філософію», «З’їзд учених в Львові», «Способи,
якими поляки галицькі намагаються розслабити організм народний русинів» та ін.
Цінні відомості
про суспільно-громадську діяльність В. Ільницького можна почерпнути з чернеток
статей, есе, історичних розвідок, полемічних виступів і відгуків, які
друкувалися в таких виданнях, як «Батьківщина», «Діло», «Газета шкільна»,
«Зоря», «Ластівка».
Значно
розширюють наше уявлення про діяльність В. Ільницького його численні листи до
письменників, учених, політиків, церковних діячів, керівників державних
установ, редакторів і видавців. Про неабиякий авторитет В. Ільницького серед
просвітницьких діячів свідчить і той факт, що його було обрано до першого
відділу «Просвіти» у Львові.
Не можна
обминути ще однієї важливої грані діяльності В. Ільницького — педагогічної. В
його архіві збереглися чорнові проекти заміни викладання в галицьких школах
українською мовою замість німецької, різні плани та програми, листування з
крайовою шкільною радою та культурними діячами Галичини 70—80-х роках. Велику
роботу проводив він як викладач мови, літератури, історії, передовий методист
свого часу.
Вагомий внесок
зробив В. Ільницький і в українську історичну науку. Його першою історичною
розвідкою була стаття «Олександр, князь Белзький», потім нариси-дослідження «Стародавній
Звенигород», «Стародавня Теребовля», «Перші напади татар на Русь», «Князь Лев»,
«Початок Русі», «Нестор — перший літописець руський» та ін. Йому належить серія
публікацій «Життя знаменитих князів, гетьманів, героїв і інших мужів руських».
На історичному матеріалі він створив образи князів Володимира, Ярослава,
Василька, Ярослава Осмомисла, Володимира Мономаха. Дві ґрунтовні праці
присвячені осмисленню козаччини: «Історія України за часів Петра Великого.
Павло Полуботок. Петро Калнишевський» (1886), «Уступи з історії України і
козацтва. Україна перед роком 1646. Дві облоги Львова Хмельницьким (1648 і
1655)».
В. Ільницький
був також талановитим літератором. Йому належить значний доробок поетичної,
прозової, драматургічної та літературно-критичної творчості, збірка записаних
ним українських народних пісень. Як прозаїк він писав невеличкі оповідання,
переважно автобіографічного характеру. Повість про події кінця X ст.
«Рогніда-Горислава» та драма «Настася» з історії Галицької Русі другої половини
XII ст. написані на історичній основі. Помер 15 квітня 1895 р. у с. Підпечери.
|
