Вороний Марко Миколайович (псевд. —
Марко Антіох; 18.03.1904, м. Чернігів — 13.11.1937, урочище Сандормох
поблизу м. Медвеж’єгорськ, Карелія, Росія) — поет. В’язень радянських
таборів.
Народився в сім’ї поета
М. К. Вороного. Навчався в Чернігівській гімназії,
у Київському музично-драматичному інституті
ім. М. Лисенка, пізніше — у Київському інституті народної
освіти. Після закінчення навчання працював на Київській кінофабриці.
У 1933 р., рятуючись
від репресій, виїхав до Москви, де майже рік працював
у редакції журналу «Наши достижения».
У 1935 р. був заарештований органами НКВС як член
контрреволюційної націоналістичної групи і після примусового визнання себе
«зрадником, ворогом народу» засуджений до 8 років концтаборів.
Покарання відбував на Cоловках. Після повторного перегляду справи
у 1937 р. розстріляний.
Перші поетичні твори опублікував
у журналі «Літературно-науковий вісник» у середині 1920-х рр. Пізніше
друкувався в журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Глобус».
Видав збірку поезій «Форвард» (1932), шість книжок дитячих віршів —
«Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Cтавок», «Трюки
в кіні» (усі — 1930).
У віршах 1920-х рр. виявив
себе як «культурний і цілком сформований поет з неоромантичними
рисами» (Я. Cлавутич). Виступав переважно в жанрі філософської лірики,
зокрема з міркуваннями над призначенням митця в суспільстві
(«Cлово»), над питанням віри і дійсності («Різдвяна елегія»,
«Великдень», «Церква», «Янголи»), одвічними людськими почуттями («Любов
і страх»). В окремих творах наявна романтична, пафосна тональність
(«Земля» та ін.). У віршах 1930-хрр. відтворив трагедію українського
народу, уярмленого голодом і репресіями («Отчизна», «Бондарівна»),
відкрито засудив терористичну політику сталінізму («Її ім’я», «Пісні
помсти», «Молитва»). Поезії М. Вороного притаманні різноманіття ритміки,
вишукана символіка образів, яскрава публіцистичність.
Джерела:
