Сеник Ірина Михайлівна (1926-2009) народилася 8 червня 1926 у Львові, українська поетеса, дисидент, член Української Гельсінської групи з 1979. За професією - медсестра. Провела в неволі 34 роки. З 1939 року - член Юнацтва Організації Українських Націоналістів, з 1941 року стала повним членом ОУН.
Народилася в сім’ї січового стрільця Михайла Сеника. Мати Марія працювала в друкарні. На формування світогляду Ірини впливали батьки, „Рідна школа” ім. Короля Данила, професори приватної дівочої ґімназії Іллі та Іванни Кокорудзів (Українського педагогічного товариства). Її наставниця Наталя Винників була засуджена до смертної кари у «процесі 59-и» (1941). Немалу роль зіграла, за словами самої Ірини Сеник, і реліґійна свідомість, праця в митрополичій консисторії під керівництвом Андрея Шептицького. У 1944 році вступила на факультет іноземних мов (англійська філологія) Львівського університету.
У 1944-45 навчалася у Львівському університеті на факультеті іноземних мов (англійська філологія).
У 1945 р. вона була заарештована, а в березні 1946-го засуджена до довічного ув’язнення за статтями 54—1 а та 54—11 (за приналежність до ОУН) і вислана в Іркутську область. Згодом було заслання в Кемеровську область.
В 1968 р. отримала дозвіл на повернення, але не у Львів і не у Львівську область, тому замешкала в Івано-Франківську. На засланні закінчила екстерном медичне училище, тому працювала медичною сестрою в м. Івано-Франківську.
В листопаді 1972 р. з новою хвилею арештів була заарештована за правозахисну діяльність і визнана судом особливо небезпечною рецидивісткою. Засуджена до шести років таборів суворого режиму і п’яти років заслання.
Покарання відбувала в таборі м. Барашево Мордовської Автономної республіки, заслання — в Казахстані в Талди-Курганській області, м. Уш-Тобе.
Звільнена 1983 року. Їй було дозволено проживати у м. Бориславі.
Майстриня слова і вишивки, одна зі ста героїнь світу і воістину велика Українка. А втім, її ім’я не потребує особливого представлення. Килим свого життя вона охарактеризувала так — «кетяги калини, що зачепилася за дроти».
Після останнього повернення з неволі Ірина Сеник продовжує творити і жити для України. Знесилена фізично (десятки літ каторжної праці таки взяли своє), але завжди бадьора духом, вона і далі мережить свій килим життя, до темних барв вплітаючи світлу нитку надії. А творіння своїх рук і зболене серце дарує людям.
Почесний голова Бориславської міської організації Конгресу українських націоналістів, голова «Союзу українок» м. Борислава, правозахисниця.
Авторка семи книжок, активна громадська діячка. Почесний громадянин Борислава і Львова. У 1996 р. їй присвоєно звання «Герой України» — визнання громадськістю Львівщини, а не державою.
У 1997 р. у м. Львові названа Героїнею України, а в 1998 р. в США визнана однією зі 100 героїнь світу (Рочестер, США).
Останні роки життя була прикута до ліжка. Похована Ірина Сеник у відділі Дисидентів на Личаківському цвинтарі у Львові. За кордоном, а згодом в Україні, вийшло кілька книжок віршів Ірини Сеник. У США Н.Світлична видала книжку з 12 таблицями для вишивання, розробленими Сеник, в Україні – альбом візерунків. Авторка десятків статей про повстанський і правозахисний рух.
ДЖЕРЕЛА:
Біографія.
http://incognita.day.kiev.ua/irina-senyk.html
http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/f6efd17ad793bd97/
http://archive.khpg.org/index.php?id=1121781619
Творчість.
http://maysterni.com/publication.php?id=11407
http://viche-boruslava.org.ua/index.php/skhovyshche/28-tvorchist-virshi-poeziia/605-iryna-senyk-heroyinya-svitu
| 
