День слов'я́нської писе́мності і культу́ри встановлений в Україні «…на підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне та просвітницьке значення спадщини слов'янських первоучителів у здобутку національної культури…» згідно з Указом Президента України «Про День слов'янської писемності і культури» від 17 вересня 2004 р. № 1096/2004. Відзначається щорічно 24 травня в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Слов`янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» за іменем візантійця Костянтина, який, ставши ченцем, перейменувався на Кирила. А допомагав йому в благородній справі освіти слов`янських народів старший брат Мефодій.

Кирило створив слов`янську абетку на основі грецької, істотно змінивши її, щоб передати слов`янську звукову систему. Були створені дві абетки - глаголиця і кирилиця.

Праці цих великих просвітителів стали спільним надбанням усіх слов'ян. Більшу частину свого життя просвітителі присвятили справі створення і розвитку слов'янської писемності, адже вони слушно вважали, що писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Кирило розробив і уклав першу упорядковану слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему, чим поклав початок розвитку слов'янської писемності. Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. Завдяки їм слов'яни отримали можливість слухати Божественну Літургію рідною мовою. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

       Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур.

Крім України, День слов'янської писемності і культури святкують також у Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії та у ряді інших країн.

http://uk.wikipedia.org/wiki/День_слов'янської_писемності_і_культури

http://www.oridu.odessa.ua/news/1/24travnya.pdf

Підготувала Оксана Лісовець.

Миха́йло Пана́сович Сте́льмах (*11 (24) травня 1912, с. Дяківці (тепер Літинського району Вінницької області) — †27 вересня 1983, Київ) — український письменник, драматург, фольклорист, творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але починаючи 1940-их — у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Член Спілки письменників України. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932-33 та боротьби ОУН-УПА проти СРСР.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.

Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навички фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.

Перша збірка поезій «Добрий ранок» виходить за редакцією А. Малишка 1941 року.

Перебуваючи у лавах Радянської Армії, М. Стельмах зустрів Вітчизняну війну. У 1941 р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944 р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.

Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірочки фронтових віршів Стельмаха «Провесінь» і «За ясні зорі» (1942), у 1943р. з'явилась надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» за редакцією Ю. Яновського.

1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору «На нашій землі» (1949) та «Великі перелоги» (1951) створили в сукупності (після кількох «проміжних» редакцій окремих частин) об'ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР і започаткував серію епічних полотен:

1957 р. — роман «Кров людська — не водиця»;

1959 р. — роман «Хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961 р.;

1961 р.— роман «Правда і кривда»;

1969 р. — роман «Дума про тебе».

Останній роман — «Чотири броди» (1979, Державна премія України їм. Т. Г. Шевченка 1980р.), як і «Велика рідня» і «Дума про тебе», об'єктом зображення має українське село 30-х років і часів Великої Вітчизняної війни. Цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голодомору 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та переслідувань, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників.

Поетична творчість М. Стельмаха зменшується: після виходу збірок «Шляхи світання» (1953) та «Жито сили набирається» (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного — «Поезії» (195 ... Читати далі »