Смик Ніна Василівна народилась 15 лютого 1947 року у селищі Рокитне, Рокитнівського району, Рівненської області. Дитинство пройшло у бабусі, в селі Залав’я, де зробила перші свої кроки тримаючись за руку бабці, яка підтримувала її по життю. Любила дівчинка відпочивати на канікулах у селі в бабусі. Йшли у ліс збирати ягоди, гриби, а по дорозі бабця  розповідала історії свого життя, яке здавалося їм дивним та заворожено красивим і утаємниченим.

У 1954 році пішла до першого класу, а в 1962 році Ніна Василівна закінчила восьмирічку, а далі навчалася у вечірній школі робітничої молоді. Далі навчалась у Дядьківському індустріальному технікумі, за фахом - технолог скляної промисловості і виробів з нього.

Працювала на різних посадах - рахівник Рокитнівської райспоживспілки, бухгалтером на базі споживчих товарів в селі Рокитне, контролером в Рокитнівському будинку культури.

З 1964 по 1976 роки працювала на різних посадах на Рокитнівському скляному заводі.

У 20 років, зустріла свою долю, коханого, майбутнього чоловіка - Різничука Олега Васильовича, і 6 червня 1967 року одружилися. В розмаїті весни, 10 травня 1968 року,  доля подарувала молодому подружжю  донечку Лілію, а в один з осінніх золотих, щасливих днів, з'явився на світ довгоочікуваний синочок  Олександр. Це сталося 28 жовтня 1973 року.

На протязі довгих років Ніна Василівна займалася танцями. Танцювала сама, вчила інших.

У 1976 році, чоловіка переводять на іншу роботу і вони переїжджають у Кіровоградську область, де розпочинається новий виток  життя, нова історія  родини.

Та думкою  лине на рідне Полісся, до простих отих людей та самобутньої природи лісової, до верб отих плакучих, що спустили сумні коси до води і так тихенько їх купають у ній, до загадкової азалії, яка своїми пахощами наповнює душу теплом, до кущиків чорниці, що береш пригорщами і лине сміх на весь ліс, так хороше  у рідні стороні.

Так  на протязі всього життя намагалась показати свої вміння і талант не тільки на виробництві, а і в художній самодіяльності, на заводі, у місті Світловодську, Кіровоградської області. Працювала майстром, інженером технологом, майстром склодільниці на заводі, у місті Світловодську, і завжди поруч з нею йшла пісня та веселий танок.

У 1994 році  повернулася на Рівненщину, працювала консультантом - психологом Малого науково-виробничого підприємства ПКРК в місті Києві. В 2001  вийшла на заслужений відпочинок,  ветеран  праці.

У 2007 році Ніна Василівна відчула потребу писати, передавати на аркуш паперу ті думки, ті знання та уміння, ті поклики душі які жили в ній.

І вже на кінець року вийшли книги: «Поштовх до життя», «Троянда з відтінком розлуки», «Я загубив її», «Спиш і бачиш». У 2008 році: «Автобіографічна повість», «Болючий спогад». У 2011 році «Обійми гріха». У 2013 «Солодка мить гіркоти», «Колючі шипи надії», « Роздуми». У 2014 «По гострому лезу життя», «Насіння висіяла доля»; 2016 «Недоспівана мелодія...».

У квітні 2010 року Ніна Василівна  стала членом національної спілки журналістів України.

Творчість Ніни Смик вирізняється на фоні сучасної літератури з одного боку оригінальністю та не пересічністю мислення, з іншого – глибокими роздумами п ... Читати далі »