Василь Семенович Мова народився 13 січня 1842 року в сім'ї сотника Стародерев'янківського куреня Чорноморського війська Семена Івановича і його дружини Меланії Олексіївни на хуторі Солодкий Лиман, що біля станції Стародерев'янківської (Канівської) на Кубані. Кмітливого малого Василька запримітив наказний атаман Чорноморського козачого війська генерал Яків Кухаренко, батьків приятель, який часто приїздиву Солодкий Лиман рибалити. Письменник – отаман допоміг малому козаку стати учнем Уманського (станція на Кубані) пансіону (2-класного початкового училища). Яків Кухаренко опікувався хлопцем, прищепив любов до красного письменства. Завдяки йому Василь став письменником. Після Уманського пансіону Василь Лиманський навчається в Катеринодарському військовому пансіоні (воєнна гімназія) і починає писати вірші українською мовою. У 1860 році на кошти Чорноморського козачого війська стає студентом Харківського університету , який закінчив у 1867 році. Перші 2 роки він навчався на філологічному факультеті, а з третього курсу – на юридичному. Навчаючись в університеті, часто був і деякий час жив у Люботині у друга. В час навчання Василя Семеновича в Харкові навчалося в різних навчальних закладах багато кубанців. Разом зі своїми земляками В.Лиманський бере участь в українському студентському об'єднанні «Громада».

     У Люботині – Харкові, а потім на Кубані Василь Семенович пише поему «Ткачиха», що складається з 13 розділів. Вона виникла в результаті спостережень і роздумів автора над долею, життям ткачихи , що жила в Люботині , та її доньки (1865-1888) силою художнього слова письменник довів , що суспільні умови можуть привести на непевний шлях працьовиту людину з чесної трудової сім'ї. Вперше поема була надрукована в журналі «Науковий вісник», том 7 за 1899рік. 

     Отримавши диплом кандидата прав(юриста), В.С.Мова повертається на Кубань і працює вчителем словесності у Катеринодарському жіночому училищі. Одружується з Надією Іванівною Кокунько. У липні 1883 року присвячує їй поезію «Надколискова пісня».

     Після трирічної роботи в училищі, Василь Семенович працює за фахом, обійнявши послідовно посади судового слідчого, мирового судді та голови суду. І все ж чиновницька кар'єра його, як і Панаса Мирного, не приваблювала: «Обридла каторжна служба»,- зізнається у листі до О. Кониського. І все ж слжбову лямку тягнув 20 років і жив подвійним життям: огидним, осоружним чиновницьким, яке забирало більшу частину доби, і натхненним, творчим, для якого залишалося обмаль часу. Він був обережний, твори до редакцій газет і журналів передавав надійними людьми, підписуючи «Лиманський» Постійного напруження духовних і фізичних сил не витримало серце і 13 червня 1891 року В.С.Мова помер. Поховали в Катеринодарі (Краснодар). Залишилася чимала спадщина: вірші, рукописи, оповідання, драми, листи, незакінчений словник.Архівом заволодів брат дружини померлого Петро Іванович Кокунько До нас дійшли тільки твори, зібрані самим автором у збірці «Проліски». Укладаючи збірку, В.С.Мова згрупував у цикли: «Самотні пісні та думи», «До земляків – роботяг», «Твори соціально – побутового змісту», «Переклади» Із 4 написаних ним драм до нас дійшла тільки одна – «Старе гніздо і молоді птахи». З художньої прози – «Три мандрьохи».З епістолярної спадщини збереглися лише листи до Олександра Яковича Кониського. Перечитавши три повесті І.С.Нечуя-Левицького («2 московки», «Рибалка Панас Круть», «Причепа»), Мова в 1873 році пише вірш «До Нечуя – Левицького»

Хвала ж тобі, поете рідний,

Вкраїни-неньки вірний син!

     Внесок в літературу, незважаючи на несприятливі для творчості умови, значний.

Джерела:

http://lubotin.kharkov.ua/main/1739-vasil-semenovich-mova-limanskiy.html

http://ukrlife.org/main/kubann/1mova.htm

... Читати далі »