Запрошуємо до читання тижневого журналу по-українськи «Країна» число 12 —  журнал «загального інтересу».

     У номері:  у рубриці «Погляд»: «Кримьскі татари мають більше прав на півострів, ніж Росія», у рубриці «Культура»: «Якби зараз зняти фільм «Бандера», до кас стояли б черги»,  у рубриці «Колонка»: «Поради на піст - 2016», у рубриці «Щоденник»: «Лесь Танюк»,інтерв’ю з Віктором Ющенком, та інші цікаві та корисні теми.

     Журнал в користування можна взяти в читальному залі нашої бібліотеки.

Корисного читання!

     До фонду нашої бібліотеки надійшов науково-методичний журнал «Шкільний бібліотекар» число 3.

      На сторінках журналу Ви знайдете: цікаві сценарії масових заходів: «Без мови в світі нас – нема!», «Посвята в читачі», «Свято Великодня в українській родині», «Микола Гоголь і Україна»…;  бібліотечні уроки: «Розумники та розумниці», «Цілющі рослини нашого краю»;  познайомитесь з досвітом колег: «Скрайбінг у бібліотечній роботі з дітьми з особливими», «Створення доступного бібліотечного простору для дітей з вадами зору».

     Журнал в користування можна взяти в читальному залі бібліотеки.

КОРИСНОГО ВАМ ЧИТАННЯ!

     Руцький Микола Миколайович (нар. 28 березня 1961 року, Ільпибоки) — український поет, письменник, дослідник УПА.

     Народився 28 березня 1961 року в селі Ільпибоки в селянській родині. Його батько Микола «Довбуш» Руцький (1911–2006) у свій час був господарчим УПА села Ільпибоки.

     Закінчив Демидівську середню школу, а в 1983 році українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені І.Франка. Працював учителем, науковим співробітником Острозького історико-культурного музею-заповідника, журналістом, редактором видавничого центру фірми «Надія», режисером телекомпанії «Руна». Один із лідерів і засновників Народного Руху на Славутчині. Обирався депутатом Нетішинської міської та Хмельницької обласної рад народних депутатів 21 скликання. Друкувався у республіканському літературному альманасі «Вітрила» (1988, 1989), у Хмельницькій антології «Сто поезій ста поетів» (1992), журналі «Дзвін» у рубриці «Вірші наших читачів» (№ 12, 1992) у наукових краєзнавчих збірниках «Житомир в історії Волині й України» (1994) та «Велика Волинь» (1994). Стаття «Останній бій художника УПА Ніла Хасевича» вийшла у 1996 році в книзі австралійського письменника українського походження Юрія Борця (Ю. М. Пашківського). Лауреат Хмельницької обласної премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (1996) за дослідницьку роботу в історії національно-визвольних рухів Волині та Поділля.

     Член Національної спілки письменників України.

     Проживає у місті Нетішині, Хмельницької області.

Твори:

«Куди ідеш» (1990) — збірка поезій

«Музика одинокого серця» (1992) — поезія і проза

«На переломі» (1993) — літопис національно-демократичного руху Славутчини (1993)

«Коли ви вмирали вам дзвони не грали» (1994) — документальна повість

«Голгофа» (1996) — проза

«Вертеп смерті» (2003) — історична повість

«Вони виборювали волю України» (2009) — документальна проза

Джерело:

http://kultura-dem.at.ua/index/ruckij_mikola_mikolajovich/0-80

... Читати далі »

      Слiсаренко Олекса Андрiйович народився 28 березня 1891 р. на хуторi Канiвцові, Шатовськоï волостi, Вовчанського повiту на Харкiвщинi (нинi село Шипутове, Великобурлуцького району). Батько майбутнього письменника, Андрiй Прокопович Снiсар, назвав свого сина, свою п'яту дитину, Олексою. А пiд час хрестин глухуватий пiп записав хлопчика сином Слiсаря (звiдси й пiшло Слiсаренко).
    
      Багатодiтна сiм'я Снiсарiв, у якiй пiзнiше народилося ще двоє дiтей, недовго затрималася на хуторi. У зв'язку з матерiальними нестатками, батько, який працював майстром на панськiй лимарнi, змушений був шукати новi заробiтки й переïхав у хатнянськiй маєток Генрихова. Олексi на ту пору виповнилося дев'ять рокiв. Прийшов час подумати про його освiту. Хлопчика вiддали до сiльськоï школи. Наука давалася Олексi легко. Вiн виявляв неабиякi математичнi здiбностi. 1901 року батько черговий раз змiнив мiсце роботи. Цього разу родина переïхала до села Засупаïвки, що розкинулося на березi мальовничого озера неподалiк вiд Яготина. Саме в Яготинi Олекса й продовжив своє навчання: став учнем мiсцевоï двокласноï школи. Учився, як i ранiше, добре. Та невдовзi йому довелося розлучатися зi своïми новими друзями - батько ще раз змiнив мiсце роботи. На цей раз шлях багатодiтноï сiм'ï Снiсарiв пролiг у село Сергiïвку Лебединського повiту. Тут Олексу вiддали до церковно-приходськоï школи. Роки навчання в нiй залишились у пам'ятi Слiсаренка надовго: жадiбний до знань хлопчина нарештi зустрiв людину, яка багато в чому вирiшила його майбутню долю. Йдеться про вчительку словесностi С.А Люмiнарську. Вона мала значний вплив на смаки та вподобання пiдлiтка, вiдкриваючи перед ним чарiвний свiт лiтератури украïнських та росiйських класикiв. 

     Пiсля закiнчення церковно-приходськоï школи хлопчину вiддали на службу до мiсцевоï контори - треба було заробляти на хлiб. Почалися нуднi й сiрi буднi. Проте Олексин дядько, рiдний материн брат Н.В Кисельов, знаючи про здiбностi племiнника, вирiшив допомогти йому влаштувати життя iнакше. І через деякий час юнак вступив до Кучерiвськоï сiльськогосподарськоï школи. Однак навчався вiн у цьому закладi недовго. Не мiг витримувати байдужiсть i рутину, яка панувала в усьому: i в системi викладання предметiв, i в стосунках примiтивних педагогiв та безталанних учнiв. Однак Олексу чи не найбiльше вражала тупiсть i самодурство директора. 

     Вразливий юнак залишає школу й починає самотужки готуватися до вступу в Харкiвську середню хлiборобську школу. Сподiвання здiйснилися: 1906 року Олекса Слiсаренко став учнем "хлiборобки". Нове оточення, незвичнi умови життя, бурхливi подiï, пiд час яких не лише десь у мiстi, а й у самiй школi вiдбувалися полiтичнi сходки, що закiнчувалися спiвом революцiйних пiсень. Вiн дорослiшав й незабаром почав брати активну участь в обговореннi не тiльки художньоï, а й фiлософськоï та полiтичноï лiтератури. Тогочасну атмосферу життя учнiв "хлiборобки" О.Слiсаренко пiзнiше змалював у повiстi "Страйк". На час навчання в школi припали й першi спроби вiршувати. Як i бiльшiсть початкiвцiв юний Слiсаренко наслiдує тих, ким захоплюється - Бальмонт, Бунiн, Олесь, популярнi поети-символiсти. Їхнiми мотивами та настроями перейнятi першi вiршi Слiсаренка. Декiлька з цих раннiх вiршiв 1910 року з'явилось у пiдпiльному студентському журналi "До працi". 1912 року, пiсля закiнчення "хлiборобки", Слiсаренко перейшов на практичну роботу. Але працював недовго.

     Перша свiтова вiйна. Двадцятилiтнiй Олекса Слiсаренко змiнив цивiльний одяг на солдатський мундир. Вiд рядового - до офiцера-артилериста - такий шлях письменника у роки вiйни. Шiсть рокiв перебування у вiйську були творчо безплiдними. Натомiсть на фронтi його захоплює вир революцiйноï боротьби. Разом з багатьма iншими по-революцiйному настроєними однополчанами вiн самовiльно демобiлiзується з фронту й вирушає до Києва.

      Ішов 1918 рiк. Пiсля нетривалоï роботи агрономом, Олекса Слiсаренко стає до лiтературноï працi. 1919 року вийшла перша його збiрка - "На березi Кастальсь ... Читати далі »