Йовенко Світлана Андріївна народилася 20 вересня 1945 р. в м. Києві. Закінчила з відзнакою філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка та аспірантуру при кафедрі слов’янської філології. Заслужений працівник культури України. Заввідділом поезії та критики журналу “Вітчизна”.

     Авторка поетичних збірок: “Голубе полум’я”, “Обличчя вітру”, “Бузок у січні”, “Діалог”, “Обличчя справжня мить”, “Міст через осінь”, “Ти – хто поруч”, ”Час любові”, “Нерозкритий конверт”, “Безсмертя ластівки”, “Віч-на-віч”; повістей “Юлія”, “Жінка у зоні”, “Самаритянка” (російською мовою), книги повістей та оповідань “Любов під іншим місяцем”, “Рем Багаутдин: у пошуках свободи” (у співавторстві), автор проекту і текстів антології “ХХ сторіччя української поезії”, автор художньо-публіцистичного проекту “Чорнобиль поруч”; у перекладах російською вийшла книжка “Пора любви”, вірменською – “Синє хвилювання”

     Виступає також у галузі перекладу, літературної критики і публіцистики.

Джерела:

http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=718&type=biogr

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%

BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_

%D0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B0

%D0%BD%D0%B0_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1

%80%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0

http://ukr-lit.net/jovenko.html

    Дмитро Павлович Осічний  народився 20 вересня 1885 року в селянській сім'ї в селі Кобаках Косівського району Івано-Франківської області. Західна Україна в той час перебувала в колоніальному ярмі цісарської Австро-Угорщини.

     Про важке життя селян краю писав виходець з цього села, видатний український письменник Марко Черемшина.

      Біднота виливала своє горе й свої думи в піснях та казках, велике місце в яких займали образи опришків Олекси Довбуша, Лук'яна Кобилиці.

     В цій же атмосфері народно-поетичної творчості зростав і поет-пісняр Дмитро Осічний. З дитячих літ велике враження справила на нього чарівна верховинська природа.
     Осічний закінчив початкову й рільничу школу. Але далі вчитися не було змоги. Його чекала праця на землі. Та він самотужки вчиться, весь вільний час віддає читанню літератури. Постачав його гарними книжками Марко Черемшина. Він же підтримував інтерес до творчості. Ще в шкільних роках почав писати поеми, вірші.

     Вперше кілька його новел про життя гуцулів були надруковані в 1909 році в газеті «Громадський голос».

     В серпні 1914 року почалася Перша світова війна. Д. Осічного одягли у форму австрійського жовніра і погнали на фронт на бій проти росіян. Але він зрозумів, що в російській армії багато українців. Не бажаючи стріляти в своїх братів, він при першій нагоді здався у полон. Про це Д. Осічний написав у вірші: "На могилі полоненого друга", осуджуючи війну:

     В зброю кріпко закульбачені, Голодні, гонені, мов пси, Ішли в огонь на поле брані, Де крові річеньки текли. Там бились, різались з братами, З такими ж з одної сім'ї В розпуці - Де правда? - питали Ми неба, людей і землі.

     Д. Осічний більше чотирьох років жив у Росії та Україні. Тут він знайомиться з побутом і культурою, багато читає.

     Д. Осічний був свідком і учасником революційних подій на Україні.

     В 1919 році повернувся в своє село. На границі польські жандарми забрали у нього його творчий доробок.

     Після повернення у Кобаки, Д. Осічний почав господарювати і писати вірші для себе і своїх близьких.

     З 1927 року у Львові почав виходити журнал «Вікна». Вихід журналу «Вікна» Д. Осічний зустрів з великою радістю. У «Вікна» він посилав свої вірші. 13 червня 1928 року редакція «Вікон» писала, що його вірші "зробили велику несподіванку". На сторінках «Вікон» було надруковано ряд віршів Д. Осічного про важке життя гуцулі ... Читати далі »

     Кушнерик Федір Данилович (19.09.1875, м-ко Багачка Миргородського пов. Полтавської губ., тепер смт. Велика Багачка Полтавської обл. — 23.07.1941, там само) — народний співак-кобзар.

     Народився в селянській сім’ї. Осліп у семирічному віці; самостійно навчився грати на скрипці та фісгармонії. З 1909 р. навчався в кобзаря М. Кравченка. Кобзарював на Полтавщині (міста Кременчук, Лубни, Миргород, Пирятин, Полтава, Хорол). Зазнав переслідувань від поліції за виконання волелюбних пісень, зокрема на тексти Т. Шевченка. Співав пісні про похорон поета в Каневі «Сподівалися Шевченка» і «На високій дуже кручі» (остання — І. Кучугури-Кучеренка). У 1939 р. брав участь у Республіканській конференції кобзарів та лірників у м. Києві; того ж року прийнятий до Спілки письменників УРСР.

     Талановито виконував думи («Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Самійло Кішка», «Про сестру та брата», «Три брати азовські», «Федір безрідний, бездольний», «Хмельницький та Барабаш»), історичні пісні («Сава Чалий», «Козак Нечай», «Ой Морозе, Морозенку»), пісні на слова Г. Сковороди, Т. Шевченка, С. Руданського, жартівливі та сатиричні пісні, за які теж переслідувався поліцією. Складав власні твори; й можливо (як мовиться — «не з доброї волі») у деяких своїх піснях 1920—1930-х рр. («Дума про Леніна», «Пісня про піонера Павлуся», «Про трактори» та ін.) віддав данину радянській тематиці та ідеології.

     Творчість кобзаря дістала високу оцінку М. Грінченка, М. Рильського, О. Сластіона, П. Тичини та інших провідних діячів української культури.

Джерела:

http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/bcceb3caa8746532/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1

%88%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA_

%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80_%D0%

94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%

... Читати далі »