Станісла́в Володи́мирович Тельню́к (* 26 квітня 1935, Іскрівка — † 31 серпня 1990, Київ) — український поет, прозаїк ілітературний критик. Батько українських співачок Лесі і Галі.

Біографічна замальовка.

     Закінчив Київський університет (1959) і в 1962—1966 роках працював у редакції газети «Літературна Україна», далі відповідальний секретар Комісії критики та теорії літератури Спілки письменників України.

     Друкувався з 1952. Видав 8 збірок поезій, зокрема «Леґенда про будні» (1963), «Залізняки» (1966), «Опівнічне» (1972), «Робота» (1976); повісті «Туди, де сонце сходить» (1967), «Грає синє море» (1971); літ.-критичний нарис «Червоних сонць протуберанці» (1968); працював також як перекладач, перекладав з 15 мов (зокрема з кількох тюркських мов). У 1960-их pоках у Самвидаві були поширені сатиричні поезії Станіслава Тельнюка проти русифікації.

     Дочки Леся та Галя — відомі українські співачки, Сестри Тельнюк.

     Друзі та родина дуже шанували Станіслава Тельнюка, і як наслідок - планета Stanislav, була названа на честь Станіслава, яка була відкрита у 1982 році Кримською Астрофізичною Обсерваторією і занесена у Всесвітній реєстр Гарвардського університету за номером 7632.

Творчість

    Друкувався з 1952. Видав 8 збірок поезій, зокрема «Леґенда про будні» (1963), «Залізняки» (1966), «Опівнічне» (1972), «Робота» (1976); повісті «Туди, де сонце сходить» (1967), «Грає синє море» (1971); літературно-критичний нарис «Червоних сонць протуберанці» (1968); п ... Читати далі »

     Мико́ла Костянти́нови Зе́ров (*26 квітня 1890, Зіньків — †3 листопада 1937, Сандармох, Республіка Карелія) — український поет, літературознавець, аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і перекладач античної поезії.

     Визначний літературознавець пореволюцінної України, блискучий і відважний критик та полеміст, лідер славетної плеяди поетів, званої “неоклясиками”, першорядний майстер сонетної форми і незрівнянний перекладач античної поезії. Народився 26 квітня 1890 року у місті Зіньків на Полтавщині. Батько його Кость був учителем, також займав посади в системі народної освіти. Микола Зеров учився в Охтирській гімназїї до 1903, середню освіту завершив 1908 року в київській гімназії. Закінчив з добрим успіхом історико-філологічний факультет Київського університету. До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 — в 2 Київській гімназії. Водночас бере активну участь в українському літературному житті, що вийшло з підпілля в революції 1917, виступає як критик, редагує зразково бібліографічний журнал “Книгар” (1919 — 1920). Упродовж 1920-их років був професором літератури в Київському університеті, співробітником Академії наук, редактором багатьох книжкових видань.

     Друкуватися почав 1912 в журналі “Світло”, з 1913 року був співробітником газети “Рада”. З першими поезіями (переклади) виступив 1918 року. За його життя вийшло дві поетичні збірки: АНТОЛОГІЯ АНТИЧНОЇ ПОЕЗІЇ, переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціяла (Київ, в-во “Друкар”; 1920, 63 стор.), КАМЕНА, поезії (Київ, в-во “Слово”, 1924, 80 стор.). Дуже рано потрапив під постійний вогонь партійної офіційної критики. Тому його поетична творчість повніше могла бути видана тільки після його загибелі. На еміграції майже всі його сонети (85 оригінальних і 28 перекладних) видані в одному томі Sonnetarium (Берхтесгаден, в-во “Орлик”, 1948, 196 стор.). Решта поезій, що їх вдалося зібрати, видані в збірці САТАLEPTON (Філядельфія, США, в-во “Київ”, 1951, 79 стор.) та COROLLARIUM (переклади, рецензії і листи, Мюнхен, 1958). Хоч життьовий шлях Зерова був обірваний на середині, він устиг видати методологічно оригінальний історико-літературний нарис НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО, вип. І (Київ, в-во “Слово”, 1924, 135 стор.), а також багато статей з історії і теорії літератури та літературно-критичних і полемічних статей, частина яких була видана книжкою ДО ДЖЕРЕЛ, літературно-критичні статті (Київ, в-во “Слово”, 1926, 131 стор. — друге, значно пізніше, але теж не повне, видання цієї збірки було у Львові 1943, 272 стор.). Також книжка ВІД КУЛІША ДО ВИННИЧЕНКА. Нариси з новітнього українсь ... Читати далі »

    Ярославська-Столярчук (уроджена Бородайкевич) Дарія (25 квітня 1905 — 13 січня 1982) — українська письменниця і журналістка.

    Народилася у Станіславі у сім'ї священника. З 1950 у США.

     Авторка повістей і романів:. «Полин під ногами» (1938, 2 вид. 1943), «Поміж берегами» (1953), «В обіймах Мельпомени» (1954), повість «Її Нью-Йорк» (1959), трилогія «Повінь»: «На крутій дорозі» (1964), «Острів Ді-Пі» (1969), «Під чужі зорі» (1971), «Папороть не цвіте» (1976). Крім того, нариси й новелі, статті на мовні теми («українська мова і книжка»).

Джерело:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Ярославська-Столярчук_Дарія