Новорічні та різдвяні свята - це, мабуть, найчарівніший час в році, коли люди поринають в атмосферу дива і дарують собі та своїм близьким незабутню казку.

Тож, бажаємо Вам напередодні Святвечора та Різдва Христового Божого благословення, тепла у Ваших родинах, радості, здоров’я, благополуччя!.. 

Святи́й Ве́чір — Святве́чір — Багатий Вечір — Багата Кутя — Вілія — одне з найурочистіших християнських свят. Його відзначають напередодні Різдва, 6 січня (за григоріанським календарем святкується 24 грудня) та другий раз - 18 (5) січня перед святом Богоявлення.

Страви

Із Святвечором пов'язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки, крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Страви мають бути пісними, оскільки Святвечір припадає на останній день пилипівського посту.

Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.

Червоний кут (покуть), де тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідним символом смерті Христа, тому при поминках обов'язково готують цю страву і її іще називають «четвертою страшною кутею».

Обряди, пов'язані із кутею.

Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов'язано чимало обрядо дій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут, а запали — на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду, але пам'ятали відоме прислів'я: «Не передай куті меду». В інших регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими приправами до смаку. Усе це розмішували узваром. На особливу увагу заслуговує обряд «Нести кутю на покуттю». Адже вона неодмінно має стояти в новому горщику протягом усіх свят. У одних районах це мав робити наймолодший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички; зодягши їх, підліток брав горщика і, несучи його, декламував: «Несу кутю на покуттю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли».

На півдні України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти і супроводжувати дію звуками квочки («кво-кво»); коли ж ставила узвар, то просила всіх устати й кудкудакати («кудкудах-кудкудах»). Це для того, щоб гарно неслися кури і виводили курчат. Деінде садовили на покуті дітей, і ті гуртом відтворювали пташині звуки. ... Читати далі »

Народився Степан Васильович Руданський в селі Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі 6 січня 1834 року у родині сільського священника. Після початкової науки в дяка майбутній поет вчився у Шаргородській бурсі (1842 — 1849) та Подільській духовній семінарії (1849 — 1855). Ще в роки навчання у семінарії почав назрівати конфлікт з батьком. Коли 1856 р. Руданський приїздить до Петербурга, то цілком самочинно, проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної, відомої вже на той час як осередок передової науки і культури. Тут у 1850 - 1860-х роках працювали С. П. Боткін, І. М. Сєченов та інші молоді передові вчені. В медико-хірургічній академії підтримувався традиційний інтерес до літератури й мистецтва. Ще раніше професор хірургії академії Каменецький разом з Парпурою підготував перше видання «Енеїди» І. Котляревського. Аматорський гурток студентів цього навчального закладу вперше поставив драму Шевченка «Назар Стодоля» (1844). Тут здобували освіту колишні петрашевці, що, безперечно, активізувало громадянську настроєність студентів. За роки перебування в Петербурзі Руданський утвердився на демократичних світоглядних позиціях, остаточно сформувався як народний письменник.

Петербурзький період найбільш плідний у житті Руданського-поета. В цей час помітно загострюються громадянські мотиви його творчості («До дуба», «Гей, бики!»), визріває й кристалізується майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов.

Після закінчення академії Руданський одержав звання повітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди він переїхав 1861 р. і де сподівався поправити своє підточене здоров'я. З 1861 по 1873 р. Руданський працював міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова. Він доклав багато зусиль для піднесення благоустрою міста, невтомно трудився як лікар і почесний мировий суддя Сімферопольсько-ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті ще на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, головним чином, у галузі перекладу.

Знайомство з поетом і композитором П. Ніщинським, художником І. Айвазовським, поетом та істориком М. Костомаровим, поетом А. Метлинським наклало відбиток на творчі заняття Руданського, підтримувало інтерес до живопису, старовини, народної творчості. Найбільше ж уваги в ялтинський період Руданський приділяв перекладам з античної та російської літератур (Гомер, Вергілій, Лєрмонтов).

Помер С. Руданський 3 травня 1873 р. і похований в Ялті на Массандрівському кладовищі.

С. Руданський, готуючи свої твори до видання, укладав їх у рукописні збірки. Важкі цензурні умови, а також урядові заборони утруднювали й гальмували їх друкування.

Основні автографи творів Руданського складають три томи, переписані й оформлені самим поетом. Перший, під назвою «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка перша, з 1851 року до 1857» (Вінок — переклад імені поета з грецької: стефанос — вінок), вміщує пісні та балади в хронологічній послідовності їх написання. Другий — «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка друга, 1857 — 1858 і 1859» — складається з 235 поезій, гуморесок, названих «приказками», й вірша «Студент». Третій — «Співомовки козака Вінка Руданського, 1859 — 1860» — це пісні, приказки, легенди, історичні поеми. Крім цієї першої авторської редакції творів Руданського, відомі автографи збірок, укладених за жанрово-тематичним принципом у різні часи й призначених до видання. До ... Читати далі »

       Народився Гнат Майстренко на Київщині в сім'ї колгоспника. Коли настав час іти до школи - почалася війна. Навчання майбутній письменник розпочав лише після того, як Радянська Армія звільнила його рідне село від гітлерівських загарбників. Закінчивши десятирічку, він працював, потім служив в армії на Крайній Півночі. Звідти Г.Майстренко повернувся в рідне село, працював бухгалтером і одночасно редактором на громадських засадах у багатотиражці "Вперед". В 1970 році він закінчив Київський інститут народного господарства.

       Літературну працю Гнат Петрович Майстренко починав сількором, перейшовши згодом від заміток та нарисів до невеличких оповідань, переважно про життя природи. 1979 року побачила світ його перша книжка для дітей - збірка "Незвичайні пасажири". Далі вийшли друком збірки оповідань "Весняний передзвін"(1980), "Кому співав жайвір"(1983), "Хто кого піймав"(1987). В цих оповіданнях Г.П.Майстренко з великою любов'ю та легким гумором розповідає про свої спостереження над домашніми й дикими тваринами, про цікаві випадки в їхній поведінці, свідком яких був він сам чи його друзі.

Гнат Майстренко був змалку закоханий у рідну природу. Він спостерігав і вивчав життя різних пташок та звірят і добре знав їхні повадки. Одного разу, завзятого природолюба просто-таки вразила наша звичайна синичка. Ця ляклива пташина звила гніздечко під вагоном рухомого складу. І, переїжджаючи з ним десятки кілометрів з місця на місце, вона все ж вивела й вигодувала своїх маленьких "мандрівників". Іншого разу Г.Майстренка збила з пантелику хитрюща лисиця, яка вміла ловити рибу, а відпочивала майже на самій верхівці ялини в старому сорочому гнізді. Незабутніх вражень додав кмітливий заєць, який зумів прокататися озером верхи на собаці, а потім стрибнув на берег і зник в чагарнику. Як же було не розказати про такі цікаві випадки іншим! Отак з-під пера молодого природознавця і з'явилися оповідання для дітей - "Незвичайні пасажири", "Найхитріша лисиця", "Заєць і Нерона" та інші.

Джерело:

http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=1507

03 січня 2014 року розпочинається реєстрація осіб, які виявили бажання взяти участь у зовнішньому незалежному оцінюванні. Абітурієнти матимуть можливість подати реєстраційні документи до 5 березня.

З детальною інформацією про порядок подання документів, необхідних для здійснення реєстрації, можна ознайомитися у розділі «Реєстрація». Українського Центру Оцінювання Якості Освіти за посиланням - http://testportal.gov.ua/register/.

Завантажити Програму створення заяви-реєстраційної картки особи, яка бажає пройти зовнішнє незалежне оцінювання в 2014 році, що розміщена на веб-сайті Українського центру оцінювання якості освіти (http://testportal.gov.ua/) можна скориставшись Інтернет-центром нашої бібліотеки (безкоштовно). ЗАПРОШУЄМО!