Апостоли
Петро і Павло особливо шануються як учні Ісуса Христа, що після смерті і
воскресіння Христа почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по всьому
світу.
Це
свято спочатку було введене в Римі, єпископи якого за вченням Західної Церкви
вважаються спадкоємцями апостола Петра, а потім поширилось й в інших
християнських країнах.
Петро
(первісне ім'я Симон) займався риболовлею і
був покликаний Ісусом Христом в апостоли разом із братом Андрієм. Петро одержує
від Ісуса ім'я Кіфа («камінь») і призначення стати «основою» церкви Христа,
йому вручаються ключі небесного царства. Відповідно до вчення
Римсько-католицької церкви, це наречення (і особливо слова про «ключі від
Царства Небесного») вказує на те, що Петрові була вручена реальна влада і
юридичні повноваження і що ці повноваження – у силу того, що церква буде
існувати до кінця часів, – повинні бути передані його спадкоємцям. Петро був
першим з апостолів, кому Христос з'явився після свого воскресіння. Після смерті
Христа Петро займався проповідницькою діяльністю.
Церковний переказ називає Петра першим
римським єпископом.
У
Католицькій Церкві відповідно до становища Петра як «глави апостолів» і
спадкоємця Христа, існує вчення про примата Римського Папи як єдиного глави
церкви.
Цитата
з Євангелія від Матвiя 16
Павло
(до хрещення Савл), перший із
християнських письменників, чиї твори дійшли до нас, і найавторитетніша фігура
в історії християнської думки. Його погляди відіграли величезну роль у
формуванні християнства як самостійної релігії.
Павло
народився в малоазійському м. Тарс Кілікійський (нині на території Туреччини) у
іудейській фарисейській сім'ї, але мав римське громадянство сім'ї з коліна
Веніамінова (Діян. 23:6). Ревнитель єврейського закону, Савл жорстоко
переслідував християн, вважаючи, що це шкідливе єретичне навчання. Переживши
чудесне бачення на шляху в Дамаск, Савл приймає хрещення і стає ревним
проповідником християнства серед язичників. Павло шанується церквою як
першопрестольний апостол. Церква приписує йому 14 послань, включених у Новий
Завіт.
Обидва
апостола прийняли мученицьку смерть за віру Христову в один день (67 р. н.е.) у
Римі. Павло, як римський громадянин, «усічений мечем» (тобто обезголовлений),
Петро розп'ятий. Оскільки він вважав, що не гідний бути розп'ятим на хресті, як
Спаситель, його, за власним проханням, розіп’яли вниз головою. Він був
похований на Ватиканському пагорбі, і над місцем його поховання в даний час
розташований головний вівтар собору св. Петра.
http://www.sviato.in.ua/petra_i_pavla_rel.php
http://www.ukrlit.vn.ua/habits/59x20.html
