Мико́ла Іва́нович Костома́ров (* 16 (4) травня 1817, Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії на Подонні; † 19 (7) квітня) 1885 р., Петербург) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч.

М.І.Костомаров був вченим, письменником, фольклористом, працями і життям визначивши своє місце у вітчизняній науці та культурі. Його монографії, статті, нариси містять ідеї, образи, картини з історії України періоду формування і становлення українського народу, боротьби за незалежність та національну самобутність. Разом з тим, М.Костомаров ніколи не був пасивним споглядачем свого часу. Він жив у гущині подій, намагаючись своїми творами і діяльністю сприяти руху суспільства уперед.

М.Костомаров, на жаль, як і багато інших діячів української науки і культури, був віднесений до розряду націоналістів і представників «буржуазної науки». Зрозуміло, що на протязі багатьох десятиліть його праці розглядалися як протилежність радянській історичній школі і були заховані у «спецхрани», підлягали критиці і засудженню. В той же час, оцінюючи його спадщину та діяльність, М.Чернишевський писав: «Костомаров був людиною широкої вченості, такого розуму і так любив істину, що праці його мають дуже високу наукову цінність».

М.Костомаров створив галерею історичних постатей, докладно дослідив багато найважливіших проблем вітчизняної історії, розглядаючи як головну рушійну силу народ, життя і діяльність простих людей. Безумовно, у його монографіях, статтях, а їх більш як 300, не все рівноцінне. Була у нього і ідеалізація минулого, і проповідь загального примирення на основі християнського «братолюбства» та багато ін. Але у величезній спадщині М.Костомарова головними були з'ясування і вирішення багатьох питань минулого, які до нього не розглядалися, і відстоювання необхідності звільнення трудящого люду від ланцюгів кріпосництва. До найважливіших рис творчості М.Костомарова відносяться розширення проблематики досліджень та збільшення кількості залучених історичних фактів, висвітлення діяльності вихідців з народу, розкутість викладання, оригінальність висновків, далеких від офіційної історіографії.

Костомаров Микола Іванович народився у селі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії в сім'ї поміщика у змішаному кріпацько-поміщицькому статусі (його мати була кріпачкою). Навчався в Москві в приватному пансіоні, Харківськму університеті на історико-філологічному факультеті. Костомаров служив юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку, де займався історією полку з козацьких часів. У 1838─1840 роки він пише і видає романтичні твори про князівські і козацькі часи. В 1840 році Костомаров захистив роботу "Про історичне значення російської народної поезії" і отримав звання магістра. В 1845 році переїхав до Києва. У грудні 1845─січні 1846 року був одним з творців Кирило-Мефодіївського братства; був автором програмного документу "Книга буття українського народу". 30 березня 1847 року його було арештовано і перевезено до Петербурга, у Петропавлівську фортецю З червня 1847 року він перебував на засланні в Саратові, працював перекладачем при губернському управлінні; тут завершив монографію про Богдана Хмельницького і почав писати про побут у Московській державі XVI-XVII століть. Микола Костомаров склав історію України з часів Богдана Хмельницкого, цю работу він продовжував до кінця життя. Маніфест 1856 року царя Олександра II звільнив його від поліцейського нагляду. У 1859 році М. Костомаров прийняв запрошення на кафедру російської історії Петербурзького університету. Разом з Кулішем і Білозерським він створив петербурзьку українську "Громаду", спілкувався з Герценом, на сторінках "Колокола" зміг опублікувати свої гострі історико-публіцистичні статті "Правда москвичам про Русь" і "Правда полякам про Русь". Через деякий час Костомаров припинив свою педагогічну діяльність, хоча іноді отримував виклики читати лекції у Харкові та Києві. Микола Костомаров видає ряд праць з російської і польської історії, часу Руїни і мазепинської доби тощо. Праці з історії України присвячені здебільшого періодові XV-XVII ст.: "Иван Свирговский, украинский гетман XVI века" (1855), Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России" (1857), "Черты народной южнорусской истории" (1861), "Южная Русь в конце XVII века" (1867), "Руина"(1879─1880), "Мазепа" (1882) ,"О преподавании на народном языке в Южной Руси" (1863) та ін. Cпрямовуючи свої твори проти реакційної політики російських і польських шовіністичних кіл, Костомаров відстоював історичне право української мови на самобутній розвиток. Помер Микола Костомаров 7(19) квітня 1885 року в Петербурзі. Наукові дослідження Костомарова здобули широке визнання, а 150-річчя від дня народження М. І. Костомарова за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалось у всьому світі.