Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині. Закінчив у 1877 р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, вступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію. Перед Першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті, 2 червня 1935 р.

 Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був головою студентського товариства «Дружній Лихвар», одним із керівників львівської «Просвіти», займався організацією читалень, різних товариств ( «Боян», «Надія» тощо).

 Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888 p., коли в народовській газеті «Діло» з'явилися його статті про «причини зубожілості наших селян в судівництві» та про біблійні й старогрецькі судові процеси.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий І уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань. У березневій книзі загальноукраїнського журналу «Літературно-науковий вісник» за 1898 р. було надруковано розлогу «літературно-критичну студію» Осипа Маковея «Андрій Чайковський». Тритомна антологія «Вік» (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського бібліографічними відомостями про нього й уривком повісті «Олюнька». Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.

Тематика творів письменника різноманітна. А. Чайковський глибоко знав сучасне йому селянське життя: «Образ гонору»(1895), «Бразілійський гаразд» (1896), «Не піддайся біді» (1908), «Не було виходу» (1927).

Життя галицької інтелігенції постає в автобіографічній повісті «Своїми силами» (1902), тритомній повісті «З ласки родини»(1910) та в повісті «Панич»(1926).

Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої «ходачкової» шляхти.

Він створив дві великі трилогії: «Олюнька»(1895), «В чужім гнізді»(1896), «Малолітній»(1919), «Своїми силами»(1902), «З ласки родини»(1910), «Панич»(1921).

Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: «Козацька помста»(1910), «Віддячився»(1913), «За сестрою»(1914), «Науходах»(1921), «З татарської неволі»(1921), «Олексій Корнієнко», ч. І-ІІІ (19261929)г «Украдений син»(1930), «Сонце заходить»(1930), «Богданко»(1934), «Полковник Михайло Кричевський»(1935) та багато інших.

Усі ці твори були підготовчою роботою до написання історичного роману «Сагайдачний». Було створено ще кілька творів після «Сагайдачного», але вони значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю.

Після об'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один із найпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958 р. після тривалої перерви львівське видавництво «Каменяр» видало збірку творів А. Чайковського «За сестрою» з післямовою Ю. Мельничука.

У 1966 р. «Каменяр» здійснив ще одне видання творів під назвою «Олюнька». І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником — із його «Сагайдачним».

Основні твори: «Козацька помста», «Віддячився», «За сестрою», «На у ходах», «3 татарської неволі», «Олексій Корнієнко», «Украдений син», «Сонце заходить», «Богданко», «Полковник Михайло Кричевський», «Сагайдачний».