І́гор Косте́цький (нім. Eaghor G.
Kostetzky; *14 травня 1913, Київ—†14 червня 1983, Швайкгайм, Німеччина) —
український письменник, перекладач, критик, режисер, видавець. Справжнє ім'я
письменника — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім "Костецький"
взято з дівочого прізвища матері письменника.
Костецький належав до засновників і
чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та найяскравіших
українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину
складають оповідання, повісті, романи, п’єси, вірші, подорожня проза,
кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.
Біографія
Ігор В'ячеславович Мерзляков
народився 1913 року в Києві. Його батько був педагогом вокалу. Майбутній
літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері. У
1928 Костецький закінчив семирічку. Він одержав театральну освіту і пізніше
працював режисером в Ленінграді, Москві та на Уралі. У 1919-1924, 1940-1942 рр.
жив у Вінниці. Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними
представниками західного модернізму, такими як Езра Павнд, Томас Еліот та
Арнольд Шенберґ[1]. В 1950-1960х роках Костецький був редактором ілюстрованого
часопису "Україна і Світ". У кінці 50-х років заснував видавництво
«На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською
мовою та української поезії. Костецький був одружений з письменницею Елізабет
Котмаєр. Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина),
похований там же.
Літературна діяльність
Почав творчу діяльність з написання
оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж,
експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної
культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху він дуже активно
намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів,
часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури
та мистецтва "Хорс".
Як і багатьом авторам того часу,
мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього
світу як фрагментованого і беззмістовного, що звичайно відобразилося на його
творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів
при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором
абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена
Іонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не були поставленими. На
відміну від театру абсурду п'єси Костецьго є ідеалістичними, а не
песимістичними.
Велику роль в пізньому періоді
творчості Костецького відігравали переклади на українську творів класиків
західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Павнда, Стефана Ґеорґе, Федеріко
Гарсія Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На
горі». Він також переклав сонети та "Ромео і Джульєту" Вільяма
Шекспіра. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман
Олеся Гончара «Собор»[2].
Був членом ПЕН-клубу, Німецького
товариства Шекспіра та Товариства Тейяра де Шардена.
Твори
Роман
Мертвих більше нема (незавершений).
Повісті
День святого
Мій третій Рим
Збірки оповідань
Оповідання про переможців (1946)
Там де початок чуда (1948)
П'єси
Спокуси несвятого Антона (1946)
Близнята ще зустрінуться (1947)
Дійство про велику людину (1948)
Літературознавство
Стефан Ґеорґе: Особистість, доба,
спадщина (1971)
Советская театральная политика и система
Станиславского (1956)
| 
