Ім’я видатного українського художника, письменника, громадського діяча Василя Лопати вже тривалий час привертає до себе увагу української і світової громадськості. У його доробку — 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, більше 65 проілюстрованих видань, оформлення вітчизняної гривні, дипломатичного й українського паспортів. А ще ним написані та проілюстровані цікаві книжки: «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), автобіографічні повісті «Десь на дні мого серця» (2001) та «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005).
Василь Іванович Лопата — заслужений художник України, лауреат Державної (тепер Національної) премії імені Тараса Шевченка (1993), лауреат Міжнародної премії з екслібрису (Англія), Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2008) та має багато інших мистецьких відзнак.
Василь Лопата народився 28 квітня 1941 року в селі Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині. І відколи себе пам’ятав, весь час малював: коли пас козу, бавився із підлітками на березі річки чи під лісом, на теплій черені печі або за партою у школі. Не було чистого паперу — малював на газетах. Не мав олівців і фарб — малював на піску паличкою, чи на стіні вуглиною… «Вперше, пригадується мені, я відчув себе «художником» десь п’яти-семи років. Удома нікого. Я сам. Мама напередодні Великодня побілила хату — комин наче ватман. Я знайшов вуглину на припічку й давай відтворювати найулюбленіші образи — коней. Доки бабуся, мама і старший брат повернулися із церкви, я закінчив свою «картину» й похвалився їм, що мною намальовано», — розповідав в одному з інтерв’ю художник. Хлопця насварили, проте він не залишив свої вправи і ще дужче прикипів душею до малювання. «Відтоді я просто марив своїм покликанням. Мені здавалося, що іншої дороги в моєму житті не може бути. А коли прочитав першу книжку, то збагнув: це — джерело, звідки можна черпати натхнення. І — ви не повірите — відчув себе графіком-книжковим ілюстратором», — зізнається Василь Лопата. Згодом в школі випускав стіннівку і діти називали його художником. Семикласником Василь почув, що існують художні школи. Але жили бідно, батько загинув на війні, і родич відвіз хлопця до зоотехнічного технікуму, щоб вивчився і зміг заробляти собі на кусок хліба. Вчився В. Лопата, як і в школі, на «відмінно». Проте випускник із червоним дипломом зовсім не хотів бути зоотехніком. Він поїхав у Київ, вступив до училища прикладного мистецтва в Лаврі. Після двох років учнівства В. Лопату призвали до війська. І там юнак продовжував малювати, здебільшого портрети. А згодом Василь Лопата в солдатській формі складав вступні іспити в Києві на графічний факультет художнього інституту. Закінчив його в 1970 році. Вчився він у митця зі світовим іменем — В. І. Касіяна. Пізніше працював у творчій майстерні М. Дерегуса. У книжці «Десь на дні мого серця» Василь Іванович писав: «Здійснилася моя заповітна мрія: я став художником. Навіть якби я жив сотню разів, я б повторив цей вибір. Я люблю цей процес, повний пристрасті та напруження, безпосередності, інтуїції та художнього розрахунку, радості та розчарування, досади».
Творчість Василя Лопати — це художнє осмислення, насамперед, української історії, а на її тлі — нашого буття, величних діянь свого народу, суспільно значущих та історичних постатей. Непересічний талант художника виявився при ілюструванні української поезії, прози, драматургії, фольклору. Це графічні цикли: «Маруся Чурай» Л. Костенко, «Сон князя Свято-слава», «Добрий заробок», І. Франка, «Людолови» З. Тулуб, «Прапороносці», «Таврія» О. Гончара, «Полтава» О. Пушкіна, «Тополя», «Мені тринадцятий минало», «Кобзар» Т. Шевченка, «Українські балади», «Українські народні казки», «Українські народні думи», «Слово о полку Ігоревім», «Про славне військо запорізьке низове» А. Кащенка, «Страшна помста» і «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Життя і творчість Г Сковороди», «Про парубка Івана та його вірного друга Коника» С. Богунова та інші. У цих творах Василь Лопата — не лише виконавець ілюстрацій, він — творець. Графічний світ, рухомий його фантазією, самостійно й органічно співіснує з літературним. Його творчість увібрала найсуттєвіше, що є в національному характері. Про це говорив свого часу Олесь Гончар.
Крім непересічного таланту графіка, на шостому десятку у Василя Івановича раптом розкрилася незнана досі грань таланту як живописця. Не залишивши графіки, він створив повні символіки і глибинного духовно-поетичного змісту малярські твори: «Вічний поклик», «Благовіщеня», «Воскресіння Христове», «Різдво Христове», цикли картин «Силуети» та низку портретів. У них художник наче піднявся над конкретикою буття, побачив себе, Україну і світ з космічної відстані і відкрив для себе великі Божі істини, які мають неперехідний сенс. Ці твори художник створив у далекому Сан-Франциско (США), куди поїхав у зв’язку з погіршенням стану здоров’я і де ні на мить не забував Україну.
У книжці «Десь на дні мого серця» В.І. Лопата пише: «Я вийшов з дитинства. І як художник лишився дитиною, бо в цьому головна умова і запорука творчості. Як дитя, треба бути відкритим до всього нового, зберегти інтерес і цікавість до світу, безпосередність і свіжість почуттів, чистоту і неупередженість сприймання…». У справедливості слів цього великого майстра переконаєшся сам, прочитавши його книжки, статті про його життя та творчість, розглянувши його ілюстрації в книжках.
Джерела:
http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=6042#cite_note2
http://prosvitjanyn.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=68&catid=26&Itemid=96
https://uk.wikipedia.org/wiki/Лопата_Василь_Іванович
|
