Віта́лій Олексі́йович Коро́тич (* 26 травня 1936, Київ) — український поет доби СРСР, прозаїк, публіцист, перекладач з англійської та фінської мови. Лікар. ЧленПЕН-клубу. Заслужений діяч культури Польщі, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1980), літературних премій ім. О. Толстого (1982), ім. Б. Полєвого (1983), міжнародної премії ім. Ю. Фучика (1984), премії Вейнталя (1987, Вашингтон).

     Пише українською і російською мовами. Твори перекладалися 20 мовами.

АВТОБІОГРАФІЯ.

     Народився я у 1936 році у Києві. Саме там я закінчив школу з медаллю та інститут з відзнакою. Оскільки школа була англійською, а інститут суто медичним, надалі я робив всупереч одержаній освіті, зайнявшись літературою після шести років медичної практики. А нова професія не передбачала ні базисних знань, одержуваних у середній школі, ні знання про внутрішній устрій людини, отримані мною пізніше. Відпахавши своє у медицині, встигнувши закінчити там розумну аспірантуру, я впав у віршування. Мені пощастило: за перші роки (в 1961 році в мене вийшла книжка і тоді ж мене зарахували у Спілку письменників) вірші мої з української, якою я складав їх, перевели на багато інших мов, Назим Хікмет написав дві статті про мене в "ЛГ", Підгорний мене вилаяв - загалом, був весь набір для слави, в 1966 мене іще й було обрано в правління СП СРСР і тоді ж - в секретарі СП України. Але я сказав, і написав щось не те, і у 1969 році мене вигнали спочатку із секретарів, але на наступному з'їзді письменників – і з правління СП СРСР. Повернувся туди я - не відразу, та й не рвався повертатися. Близько десяти років я був вільним художником, у цей час закінчив інститут іноземних мов у Києві, книжки мої продовжували виходити різними іншими мовами. До моїх українських книг додалися три, в оригіналі написані російською. Узагалі-то, на сьогодні книжки вже виходили (те що в мене є) на шістнадцяти різних наріччях, а книжок я написав понад двадцять. Мене за кордоном обирали у всякі професори, часто запрошували викладати у зарубіжних країнах, проте далеко й надовго мене рідко пускали, хоч все-таки я виїжджав кілька разів – в США, Канаду, інші країни. У 1978 року мене раптом перестали поливати, і я став редактором чесного київського журналу "Всесвит" (аналог "Іноземної літератури"). Багато перекладав. Отримав Держпремію України, і Держпремію СРСР, і навіть скількись інших премій. Знову став секретарем правління СП СРСР, потім М.С. Горбачов раптом витягнув мене на "Огонек". Там було все гаразд, 1989 року мене навіть визнали Кращим редактором світу й у ООН вручили з цього приводу велику мідну дошку. Але, коли я побачив, що все йде не туди, куди мріялося, прийняв запрошення спочатку Нью-йоркського, Колумбійського, та потім і Бостонського університету і викладав там близько восьми років. Виїжджав в той же час викладати (з курсами своїх лекцій) до Австралії, Канади та інших місцевостей. До своїх українських і російських книг додав одну, з туги написану мною англійською, і протис її як навчального посібника для студентів у Бостоні. Повернувся і тихенько сиджу під корчем.

Джерела:

http://www.ukrlit.vn.ua/biography/korotich.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/Коротич_Віталій_Олексійович

http://ukr-lit.net/korotych.html