Андрій Самійлович Малишко (14 листопада
1912, Обухів — 17 лютого 1970, Київ) –
видатний український поет, перекладач, літературний критик ім’я якого залишається
одним з поетично-пісенних символів України.
Народився поет у м. Обухові на
Київщині в сім’ї сільського шевця. Дитинство Андрія проходило в суворих умовах
трудового селянського життя. Від матері поет перейняв дорогоцінні скарби народу
– народні пісні.
Закінчивши інститут
народної освіти, А. Малишко працює вчителем в Овручі, невдовзі стає
газетярем у Харкові. У передвоєнний
час видає збірки «Лірика», «З книги життя», «Народження синів», «Жайворонки». Тематика творів різноманітна: це і хліборобська праця, і бурхливі події
громадянської війни, пейзажна лірика.
Під час Великої
Вітчизняної війни він працював військовим кореспондентом у газетах «Красная
Армия», «За Радянську Україну», видав
сім збірок поезій: «До бою вставайте!», «Україно моя!», «Слово о полку»,
«Битва», «Ярославна» та ін.
Із роками голос
Андрія Малишка дедалі міцнішав, набирався сили, поет починає
пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське, йдучи «Дорогою під яворами», що її певною мірою можна
вважати етапною на творчому шляху, як
і внутрішньо пов’язану з нею «Руту». Як
поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю,
А. Малишко неминуче приходить до пісні. Це безсмертна «Пісня про рушник», безмежно зворушлива «Вчителька» та
багато інших…
У піснях Андрія Самійловича
такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б
поетові безсмертну славу.
І здається не випадковим, що й останнім твором
поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була
славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він роздумує
над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає
ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно.
Чому, сказати, сам не
знаю,
Живе у серці стільки
літ
Ота стежина в нашім
краї,
Одним одна біля воріт.
Біографія
Творчість
Тож нехай вічним вогнем любові до
своєї рідної України, її народу звучать у серці кожного з нас слова Андрія
Малишка.
Україно моя, далі,
грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до
краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Андрій МАЛИШКО
«УКРАЇНО МОЯ»
Підготувала Оксана
Лісовець.
|