Володимир Васильович Канівець (* 5 жовтня 1923, с. Весела
Долина, тепер Глобинського р-ну Полтавської обл.) — український радянський
письменник, драматург. Лауреат
Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка 1970 року за роман «Ульянови».
Підтримував радянську ідеологічно-політичну систему. Упродовж 1966–1981
очолював Житомирську організацію Спілки письменників України. Нагороджений
орденом «Знак Пошани».
Життєпис
Народися в сім'ї
хлібороба. 1939 року переїхав на Донбас, кілька років працював на залізниці.
Під час війни евакуювався в Оренбург, де навчався в піхотному училищі. Учасник
німецько-радянської війни, був поранений.
Після війни
мешкав у Латвії. Закінчив Латвійський університет у Ризі (відділення
журналістики, 1952). Перші фейлетони та нариси вийшли у латвійській
республіканській газеті «Советская молодёжь».
Працював
1953–1963 у редакціях різних періодичних видань Орла, Риги, Києва. З 1963 року
живе та працює в Житомирі. Упродовж 1966–1981 очолював Житомирську організацію
Спілки письменників України. Член КПРС. Делегат XXV з'їзду Компартії України.
Десять років
працював секретарем правління Спілки письменників України.
Сім років
очолював республіканське товариство книголюбів.
Земляки В.
В.Канівця відкрили музей про його творче життя, громадську діяльність в селі
Весела Долина. Останніми роками В. В. Канівець очолює раду ветеранів Спілки
письменників України. Володимир Васильович зараз пише афоризми. Він випустив у
світ кілька томів афоризмів.
Творчість
Тираж творів В.
Канівця понад вісім мільйонів, вони перекладені на багато мов світу.
З 1955 року по
1998 написав 39 п’єс. З них 25 комедій, 12 драм, одна містерія і одна
мелодрама. Вистави за п’єсами В. Канівця подивилися близько двох мільйонів
глядачів.
Твори: п'єси
«Після весілля» (1956) та «Жених з орденом» (1958), «Мама збирається заміж»
(1983), «Леся Калина — славна дівчина» (1986). Його п'єси йшли на сценах Риги,
Даугавпілса, Дніпропетровська, Черкас, Владивостока, Хабаровська та інших міст.
Політичні п'єси
«Затоплений острів» (1963), «Брестський мир», «Міс Америка» (обидві — 1987),
трагедія «Операція на совісті» (1988). Збірки новел і оповідань «Відкриття
Тофаларії» (1962), «Листи коханої» (1965), роман «Вогнища в тайзі» (1963).
Історична повість «Кармалюк» (1965).
У романі «Крах
„дисидентки"» (1985) Канівець фейлетонно зобразив постаті Ліни Костенко й Кіри
Муратової, об'єднавши їх в одну антигероїню.
П'єса «Перші
барикади» (1980), документальна повість «Олександр Ульянов» (1961) і п'єса
«Смерть на ешафоті» (1982). Повість «Сестра Оля» (1980). Роман «Ульянови»
(1967). Повість «Студент університету» (1970). Роман «Ранок генія» (1979).
Повість «Хлопчик і жар-птиця» (1968). Романи «Провісники» (1976) та «Земля і
воля» (1982), трагедія «На порозі вічності» (1987). Автор драми «Брестський
мир» («Брест, 1918 рік», 1987). Опублікував зб. статей і есе «Діалог» (1983);
зб. тв. (т. 1—4. — К., 1983—84). Окремі з них перекладено багатьма мовами.
| 
