Степа́н Іва́нович Олі́йник (нар.3 квітня 1908, Пасицели — пом. 11 січня 1982, Київ) — український поет-гуморист і сатирик, журналіст.

Народився в селі Пасицелах (тепер Балтського району Одеської області) в багатодітній селянській сім'ї. Згодом родина переїхала в село — Третю Миколаївку (нині Левадівка). Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки.

Коли в 1930-му його батько потрапив під «розкуркулювання», юнак уже був студентом Одеського педагогічного інституту. Сина «ворога народу» виключили з вишу, і Степан влаштувався на роботу рульовим на кораблі «Ленін». А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже його самого. Та хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до «всесоюзного старости» Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж охоронець забрав у в'язня блокнот із його віршами, і після того став прихильніше ставитися до Степана. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Відпустила хвороба лише після війни.

По закінченні у 1934 році педінституту працював викладачем української мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі (Голопристанський район). Потім працював кореспондентом газети «Чорноморська комуна». Протягом багатьох років — співробітник сатиричного журналу «Перець».

Могила Степана Олійника

Брав участь у німецько-радянській війні. Член КПРС з 1952 року. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6—7-го скликань.

Жив у Києві. Помер 11 січня 1982 року в Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 12). Автор надгробного пам'ятника — скульптор О. Скобліков.

Творчість.

Друкуватися почав з 1926 року. Автор:

«Мої земляки» (1947);

«Наші знайомі» (1948);

«Ознаки весни» (1950);

«Гумор і сатира», «Як ми скажем — так і буде» (1951);

«Ровесники», «Сер Макітра» (1952);

«З щирим серцем, а про декого з перцем» (1953);

«Дорога дама» (1954);

«Який Сава — така й слава» (1955);

«Здоровенькі були» (1958);

Ой ти, Галю! (1960);

«Карась-середняк» (1961);

«П'яні вовки» (1962);

«Дозвольте запевнить» (1963);

«Добрий день вам, добрі люди» (1966);

«Дозасідався…» (1968);

«Батьки і діти», «Здоровше з гумором живеться» (1970);

«Готов почати все спочатку» (1974);

«В ім'я добра — супроти зла» (1977);

«Де Іван?» (1982);

«Гуморески» (2011) Видавництво ФОП Стебеляк

збірки автобіографічних оповідань «З книги життя» (1964); творів у 4-х томах (1978). Опублікував понад сто поетичних фейлетонів. Написав лібрето комічної опери «В степах України».

Для його віршів характерні актуальність тематики, сатирична гострота, політична цілеспрямованість, соковитий український гумор. Вони часто друкувалися в газеті «Правда» та інших центральних виданнях; перекладені багатьма іноземними мовами. За мотивами його сатиричного фейлетону «Пес Барбос», надрукованому в газеті «Правда» 1960 року, режисер Леонід Гайдай зняв свій відомий короткометражний фільм «Пес Барбос і незвичайний крос».

Вшанування пам'яті.

Земляки письменника-гумориста щороку проводять на Одещині Олійниківські дні та Олійниківські читання. Заснували Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника, Благодійний фонд. У селі Левадівці за кошти краян встановили пам'ятник односельцеві. Вийшли збірка вибраних творів та книга спогадів.

19 жовтня 1984 року в Києві, на фасаді будинку на вулиці Великій Васильківській, 6, де з 1952 по 1982 рік жив і працював письменник, встановлено бронзову меморіальну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектори К. О. Сидоров, Г. А. Щербина)[1]. В 1990 році його ім'ям названа вулиця в Києві.

Також його ім'ям названо узвіз в Одесі.

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Олійник_Степан_Іванович

http://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=3510&page=2

http://www.ukrlit.net/biography/oliynik_stepan.html

Твори:

http://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=293

http://www.ukrlit.net/author/oliynik_stepan.html