Світ ловив мене, та не спіймав

      Слова визначного українського філософа і поета Г. С. Сковороди (1722—1794), вибиті (як епітафія) на його надгробку. У цьому афоризмі виражено зневагу до багатства, титулів та інших земних «благ», що ними спокушали поета. 

         Мудрі, дошукуючись колись смислу людського життя, вбачали його в тому, щоб пройти невловним поміж тенетами світу, збагнути самого себе, відкрити в собі божественне начало (О. Гончар, Циклон).

3 грудня 1722 року - День народження Григорія Савича Сковороди. Двісті років не було навіть відомо, в якому місяці і якого числа він народився. Тільки в рік ювілею(200-річчя з дня народження) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М. І. Ковалинського від 22 листопада 1763 року розповідь про те, як провів день свого народження Григорій Савич Сковорода. Ця автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату народження Григорія Савича Сковороди.

1738 р. - Григорій Сковорода вступає до Києво-Могилянської Академії.

10 серпня 1742 р. - Згідно царського указу "Про набір співаків у двірську капелу"... дев'ятнадцятирічний студент із Києва стає "придворним уставщиком", тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети, що любила тішити себе слуханням співу, особливо українських пісень.

1744 р.-  з валкою Єлізавєти Петрівни Григорій Сковорода повертається до Києва й продовжує навчання в Академії.

1750 р.-  подорож до Венгрії і далі по країнах Західної Європи.

1753 р. - Григорій Сковорода повертається із-за кордону.

1 липня 1753 року - написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.

1753 — 1754  - час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».

1754 р. - усунення Григорія Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Григорій Савич наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика Степана Томари.

1755 р. - подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергіївій лаврі.

1755    - Григорій Сковорода знову живе в селі Каврай в Степана Томари.

1757    - Створення перших віршів збірки "Сад божественних пісень"

1759 р. - Григорій Сковорода починає викладати піїтику у Харківській духовній колегії.

Влітку 1760 р. - після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода Григорій йде з колегіуму.

1760 — 1761  - перебування в селі Стариця.

 Влітку 1761 року -  повернення Григорія Сковороди до Харківського колегіуму.

1761 — 1764  - Григорій Сковорода — вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі.

1764 р. - Разом з Ковалинським Григорій Сковорода їде до Києва. Але з Києва швидко вернувся на Слобожанщину. З огидою відкинув запросини "стати стовпом церкви" і щасливо повернувся до гаряче люблених садів, осель, балок і полів Харківщини.

1766 р. - Знову запропонували викладати в Харківському колегіумі предмет основи доброчинності, на що Григорій Савич охоче погодився і написав з цією метою посібник "Вхідні двері до християнської доброчинності для молодого шляхетства Харківської губернії". Цього ж року Григорій Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс».

1767 р. -  написано діалог «Асхань».

1768 — 1769 - Григорій Савич Сковорода викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі.

1769 р. - початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди.

1770 р. -  останні відвідини Києва. Григорій Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря.

1772 р. - написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни».

1774 р. -  з початку цього року Сковорода Григорій живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує збірку "Байки Харківські" і дописує діалог "Кільце. Дружня розмова про душевний світ".

1775 р.-  Григорій Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу — діалог "Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу".

1776 р. -  написано трактат «Икона Алкивиадская».

1781 р. -  подорож до Таганрогу.

1783 р. - в Бабаях Григорій Сковорода закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».

1783 — 1785 - в цей період написані три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою». Завершення роботи над збіркою "Сад божественних пісень".

1785 — 1790 - Григорій Сковорода живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук.

1787 р. - він присвячує Федору Диському діалог "Вбогий жайворонок", цього ж року пише свій другий педагогічний діалог "Вдячний Еродій".

1790 р. - дарує Я. М. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка.

1791 р.- присвячує Михайлу Коваленському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років.

1792 р. - весь цей рік Григорій Саввич Сковорода знову живе у Гусинці.

1794 р. - навесні цього року в Івановці художник Лук’янов пише портрет Г. С. Сковороди;— влітку Григорій Сковорода відвідує Коваленського в його орловському маєтку — селі Хотетові.

29 жовтня 1794 року - 72-річний філософ Григорій Савич Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав».