Я́ків Григо́рович Са́вченко (* 2 квітня 1890, с. Жабки тепер с. Луценки Лохвицького району Полтавської області —† 2 листопада 1937, Київ) — український поет, літературний критик та публіцист, брат поета Павла Савченка.
Біографія.
Яків Григорович Савченко народився 2 квітня 1890 року в селі Жабки (з 1928 року — Луценки), Лохвицького району Полтавської області в селянській сім'ї.
Вчився в Київському університеті, проте не закінчив його. Працював у видавництві «Струмок» (Житомир), потім учителював на Сумщині.
Творчість.
Перший вірш був надрукований у львівській «Ілюстрованій Україні» (1913). У 1917–1926 друкувався в журналі «Шлях», «ЛНВ», «Універсальний журнал», «Мистецтво», «Глобус», «Життя й Революція», «Гарт». Яків Савченко постійно виступає в періодиці з статтями, фейлетонами, поезіями. 1918 р. в Житомирі побачила світ перша збірка Якова Савченка «Поезії, кн. 1». 1921 р. вийшла друга збірка «Земля». По тому поетичних книжок Савченко не видавав, хоча й публікував окремі вірші в періодиці.
У поезії розпочав з оспівування національно-визвольної революції, перебував якийсь час під впливом французького (Стефан Малларме) і російського символізму (Федір Сологуб) і став символістом тичинівського типу з його неоромантикою і революційною патетикою. Як редактор «Літературно-критичного Альманаха» (1918) й один із засновників «Музагету», Савченко належав до основоположників українського символізму. Якийсь час співпрацював з панфутуристами.
Найпліднішим періодом творчого життя критика були друга половина 20-х — початок 30-х років. Він активно друкувався в газетах і журналах, окремими виданнями вийшли книжки: «Азіятський апокаліпсис» (1926), «Поети й белетристи», «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927), «Доба й письменник», «Народження українського радянського кіно» (про О. Довженка, 1930), «П'ятнадцять років театру імені Ів. Франка» (1935).
Перейшовши на літературну публіцистику і ставши провідним членом літературних організацій «Жовтень» та ВУСПП, дотримувався у своїй діяльності офіційних позицій і настанов, виступаючи проти неокласиків і ваплітян. У багатьох своїх працях Яків Савченко виявив неабияке обдаровання аналітика, проте й показав себе в літературній боротьбі того часу одним із найпомітніших представників войовничої вульгарно-соціологічної критики.
В 20-х роках Савченко працював у київських газетах «Більшовик» і «Пролетарська правда», з 1929 року — редактором у ВУФКУ й на кінофабриці (1931–1933). У цей же період викладав теорію драми, сценарію і літератури на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту.
1933 р. був звільнений як з викладацької, так і з редакторської роботи «за протягування націоналістичних поглядів». Ім'я Савченка стало раз по разу виникати у показаннях письменників, заарештованих 1934-го і наступних років…
Про творчість Якова Савченка писали: А. Ніковський (у зб. «Vita Nova», 1920), М. Зеров, Ю. Меженко, Д. Загул, О. Дорошкевич й ін.
В Києві мешкав у будинку письменників Роліт.
Репресії.
Серед ночі 17 вересня 1937 р., за постановою військового прокурора КВО бригвійськюриста Дубеліра, Яків Савченко був заарештований у себе на квартирі. Крім співробітників НКВС, були присутні 25-річна дружина Савченка — В. Ф. Федорова і двірник І. П. Нізельський.
Під час трусу, як свідчить протокол, вилучено лист Якова Савченка до Івана Микитенка на 7 аркушах («про організації»), валіза книжок («150 шт.»), різне листування і пака фотографій.
1 жовтня йому було пред'явлено звинувачення в тому, що «він є учасником антирадянської націоналістичної організації і за завданням цієї організації проводив проти Радянської влади шпигунську, шкідницьку і терористичну діяльність». До того ж йому не забули короткочасного співробітництва в газеті «Україна», що виходила в час Директорії в Кам'янці-Подільському.
Допитували Якова Савченка слідчі Держбезпеки лейтенант Зарубін і молодший лейтенант Хазін. Складений ними 21 жовтня звинувачувальний висновок затвердив нач. IV відділу УДБ НКВС УРСР капітан Хатеневер. 29 жовтня звинувачувальний висновок затвердив пом. прокурора СРСР Рагинський. 1 листопада 1937 р. Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок: вища міра покарання — розстріл.
Наступного дня Якова Савченка не стало.
Реабілітація.
За клопотанням Спілки письменників України судово-слідчу справу Якова Савченка переглянуто 1957 року. Військовою колегією Верховного Суду СРСР опитано людей, які його добре знали: письменників Любомира Дмитерка, Володимира Сосюру, Леоніда Смілянського. 27 листопада 1958 року вирок від 1 листопада 1937 року скасовано за відсутністю складу злочину.
Якова Савченка було реабілітовано посмертно.
Джерела:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Савченко_Яків_Григорович
http://www.nbuv.gov.ua/node/2019
Твори:
http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=277&type=tvorch
http://www.info-library.com.ua/books-text-9867.html
|