Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [647]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [616]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [19]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [121]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [53]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Лютий 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1048
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 22.02.2019, 17:41ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Архів матеріалів
« 1 2 ... 137 138 139 140 141 ... 146 147 »

 Міжнародний день музеїв — щорічне свято музейництва, яке відзначається 18 травня. В цей день більшість музеїв працюють безкоштовно і радо показують свої виставкові зали.

Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли 11 генеральна конференція Міжнародної ради музеїв (ICOM) відбулась у Москві та Ленінграді. Тоді ж запропонували й девіз свята: "Музеї - важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами."

За словами Жака Перо, президента ICOM, «музеї повинні зайняти місце в серці суспільства і бути відкритими громадськості. Розвиток наших установ залежить у великій мірі від допомоги громадськості, і ми повинні запропонувати їй можливість підтримати наші цілі і взяти участь в нашій роботі. Таким чином, необхідно, щоб музеї та суспільство працювали разом, в дусі творчості та інновацій ».

Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитись. Збираючи і зберігаючи пам’ятки матеріальної і духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

Тож, вітаємо музейних працівників всього світу з професійним святом.


Інтернет-сайти музеїв та картинних галерей України

http://prostir.museum/ – портал „Музеи Украины”
http://www.prostir.museum/sites/ua – веб-сайт „Музейний простір України”
http://namu.kiev.ua/ – веб-сайт Національного художнього музею України
http://www.warmuseum.kiev.ua/ – веб-сайт Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років
Категорія: Подія дня | Переглядів: 802 | Додав: Ксюша | Дата: 18.05.2012 | Коментарі (0)

Вади́м Микола́йович Собко́ (*1912, — †1981), письменник, народився у Москві; прозаїк-драматург і поет.

1939 закінчив філологічний факультет Київського університету; друкується з 1930: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідань — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші. Деяку популярність здобув пригодницькими романами «Граніт» (1937) і «Крейсер» (1940). Роман-трилогія «Шлях зорі» («Кров України», 1943; «Кавказ», 1946; «Вогонь Сталінграду», 1947) присвячений подіям другої світової війни. П'єса «Життя починається знову» і роман «Запорука миру» (1951) — з повоєнного життя в Німеччині. У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум'я» (1952), Звичайне життя» (1957), «Київ. зошит» (п'єса, 1964), молоді й спорту (роман «Стадіон», 1954) та інші. Деякі твори Собка перекладені мовами сателітних держав. Збірка «П'єси» (1958, 1969), «Вибрані твори в 2 томах» (1972).

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам’ятну дошку. Похований на Байковому цвинтарі.

Визнання і нагороди

два орден Червоного Прапора

1975 - Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка, за роман «Лихобор».

орден Вітчизняної війни I ступеня

1951 - Сталінська премія третього ступеня - за роман «Запорука миру» (1950)

ще три ордени та медалі.

орден Червоної Зірки

Твори

Романи

1968 - «Перші краплі дощу »

1948 -« Далекий фронт »

1978 -« Ключ »(рос. пер. 1981)

1974 -« Нагольний кряж »

1970 - «Почесний легіон»

1952 - «Біле полум'я»

1973 - «Мадонна»

1954 - «Стадіон»

1963 - «Суворий друг»

1937-1950 - «Зоряні крила», трилогія

1943-1947 - «Шлях зорі», трилогія (рос. пер. 1959)

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 356 | Додав: Ксюша | Дата: 18.05.2012 | Коментарі (0)

 У гроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім'я Анатолія Дімарова вписувалося повільно й важко. Принаймні, офіційне його визнання припізнилося на два десятиліття, коли брати за точку відліку 60-ті роки, впродовж яких одна за одною виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). Лише за останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний Шевченківської премії.

Втім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) були досить популярними, хоча великої преси не мали.

На сьогодні доробок А. Дімарова вже хто зна чи й умістився б у добрий десяток томів. Загальномистецька їхня вартість, звичайно, не в усьому однакова, оскільки мінявся не лише час, а й художні смаки. Мінявся й сам автор, що розпочав життєвий шлях в учительській сім'ї на Полтавщині (народився 5 травня 1922p.), встиг воювати, ковтнув повітря окупації і навіть деякий час партизанив.

Феномен дімарівського стилю має дві виразні ознаки: глибоко народний психоколорит і пов'язану з ним оповідність вираження через слово і в слові. Недарма найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали ним у прозі узаконені «історії» — сільські, містечкові, міські — себто художні структури, де авторство розчиняється в матеріалі, що виповідає себе «сам». Його внесок у новітню українську прозу, можливо, тим непересічний, що майже адекватно виражає народне пережиття історії. Стверджувати, що ця історія надто відрізняється од офіційних чи наукових її версій, може, й не варто: події та «етапи» і там, і там практично тотожні. А факти — різні. Так, революція, громадянська війна, сталінські й окупаційні жахи мали б народ, здавалося, коли не підкосити, то морально втомити. Та й ближчі до нас часи вимивали в ньому багато з того, що, подібно до гумусу, формувалося віками й так само, як цей родючий шар, в лічені роки не відновлюється. Але ж і не в лічені нищиться. Роман «І будуть люди», який з отого шару увібрав добру третину, досить детально унаочнює, що ж саме — коли не здобув, то з усіх сил беріг — і зберіг! — наш проріджуваний революцією та громадянською війною, сортований колективізацією й смертно вдарений голодомором українець у тому минулому, од якого найлегше було б раз і назавжди відхреститися.

Анатолій Дімаров написав кілька захоплюючих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик». В оповіданні з казковою формою «Для чого людині серце» йдеться про плем'я дерев'яних чоловічків, які «не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти, не знали, що таке радість і гнів, злість або співчуття». Але доля звела одного з чоловічків із лікарем, який збирав серця померлих людей. Він і подарував дерев'яному чоловічку серце доброї людини. Отримавши це серце, колись байдужий до всього чоловічок навіть жертвує своїм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який замерзає у лісі. Цим оповіданням письменник підкреслює, що тільки серце відрізняє справжню Людину від дерев'яного чоловічка, дає можливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що саме серце є справжнім багатством людської душі.

В Анатолія Андрійовича Дімарова — дві життєві пристрасті: це, власне, його творчість і... колекціонування каміння. І вони настільки гармонійно поєдналися в його житті, що у творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»), а в колекціонуванні каменів — до творчості. Його захоплення мінералами почалося ще в далекому 1955 році на кримському Кара-Дазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал... За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут різнобарв'я агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Анатолій Андрійович творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, яке він свого часу привіз з далеких гір.

Біографія
Категорія: Подія дня | Переглядів: 776 | Додав: WWWWW_W | Дата: 17.05.2012 | Коментарі (0)

 Мико́ла Іва́нович Костома́ров (* 16 (4) травня 1817, Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії на Подонні; † 19 (7) квітня) 1885 р., Петербург) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч.

М.І.Костомаров був вченим, письменником, фольклористом, працями і життям визначивши своє місце у вітчизняній науці та культурі. Його монографії, статті, нариси містять ідеї, образи, картини з історії України періоду формування і становлення українського народу, боротьби за незалежність та національну самобутність. Разом з тим, М.Костомаров ніколи не був пасивним споглядачем свого часу. Він жив у гущині подій, намагаючись своїми творами і діяльністю сприяти руху суспільства уперед.

М.Костомаров, на жаль, як і багато інших діячів української науки і культури, був віднесений до розряду націоналістів і представників «буржуазної науки». Зрозуміло, що на протязі багатьох десятиліть його праці розглядалися як протилежність радянській історичній школі і були заховані у «спецхрани», підлягали критиці і засудженню. В той же час, оцінюючи його спадщину та діяльність, М.Чернишевський писав: «Костомаров був людиною широкої вченості, такого розуму і так любив істину, що праці його мають дуже високу наукову цінність».

М.Костомаров створив галерею історичних постатей, докладно дослідив багато найважливіших проблем вітчизняної історії, розглядаючи як головну рушійну силу народ, життя і діяльність простих людей. Безумовно, у його монографіях, статтях, а їх більш як 300, не все рівноцінне. Була у нього і ідеалізація минулого, і проповідь загального примирення на основі християнського «братолюбства» та багато ін. Але у величезній спадщині М.Костомарова головними були з'ясування і вирішення багатьох питань минулого, які до нього не розглядалися, і відстоювання необхідності звільнення трудящого люду від ланцюгів кріпосництва. До найважливіших рис творчості М.Костомарова відносяться розширення проблематики досліджень та збільшення кількості залучених історичних фактів, висвітлення діяльності вихідців з народу, розкутість викладання, оригінальність висновків, далеких від офіційної історіографії.

Костомаров Микола Іванович народився у селі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії в сім'ї поміщика у змішаному кріпацько-поміщицькому статусі (його мати була кріпачкою). Навчався в Москві в приватному пансіоні, Харківськму університеті на історико-філологічному факультеті. Костомаров служив юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку, де займався історією полку з козацьких часів. У 1838─1840 роки він пише і видає романтичні твори про князівські і козацькі часи. В 1840 році Костомаров захистив роботу "Про історичне значення російської народної поезії" і отримав звання магістра. В 1845 році переїхав до Києва. У грудні 1845─січні 1846 року був одним з творців Кирило-Мефодіївського братства; був автором програмного документу "Книга буття українського народу". 30 березня 1847 року його було арештовано і перевезено до Петербурга, у Петропавлівську фортецю З червня 1847 року він перебував на засланні в Саратові, працював перекладачем при губернському управлінні; тут завершив монографію про Богдана Хмельницького і почав писати про побут у Московській державі XVI-XVII століть. Микола Костомаров склав історію України з часів Богдана Хмельницкого, цю работу він продовжував до кінця життя. Маніфест 1856 року царя Олександра II звільнив його від поліцейського нагляду. У 1859 році М. Костомаров прийняв запрошення на кафедру російської історії Петербурзького університету. Разом з Кулішем і Білозерським він створив петербурзьку українську "Громаду", спілкувався з Герценом, на сторінках "Колокола" зміг опублікувати свої гострі історико-публіцистичні статті "Правда москвичам про Русь" і "Правда полякам про Русь". Через деякий час Костомаров припинив свою педагогічну діяльність, хоча іноді отримував виклики читати лекції у Харкові та Києві. Микола Костомаров видає ряд праць з російської і польської історії, часу Руїни і мазепинської доби тощо. Праці з історії України присвячені здебільшого періодові XV-XVII ст.: "Иван Свирговский, украинский гетман XVI века" (1855), Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России" (1857), "Черты народной южнорусской истории" (1861), "Южная Русь в конце XVII века" (1867), "Руина"(1879─1880), "Мазепа" (1882) ,"О преподавании на народном языке в Южной Руси" (1863) та ін. Cпрямовуючи свої твори проти реакційної політики російських і польських шовіністичних кіл, Костомаров відстоював історичне право української мови на самобутній розвиток. Помер Микола Костомаров 7(19) квітня 1885 року в Петербурзі. Наукові дослідження Костомарова здобули широке визнання, а 150-річчя від дня народження М. І. ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 729 | Додав: WWWWW_W | Дата: 16.05.2012 | Коментарі (0)

 «Державна бібліотека України для юнацтва» за інформаційної підтримки  радіо «Ера», Українського радіо, телеканалу «Культура», фірми «Періодика», фотостудії STUDIO F оголошує Всеукраїнський конкурс світлини «В об'єктиві я і книга».

     Мета конкурсу:  популяризація читання, книги засобами мистецтва фотографії.

Основні завдання конкурсу:

-          активізація діяльності бібліотек, які обслуговують юнацтво, молодь, як центрів з підтримки та розвитку читання;
-          впровадження нових візуальних форм виховання читацької культури серед юнацтва та молоді;
-          виявлення творчого потенціалу бібліотекарів, користувачів та осіб причетних до формування навичок роботи з книгою, читанням;
-          виявлення цікавих (ексклюзивних) світлин, які відображають людину під час читання.
     В Конкурсі можуть брати участь бібліотекарі та користувачі. 
     Журі Конкурсу визначається Оргкомітетом і складається із 5 (п'яти) осіб. 

Конкурс  проводитиметься в два тури:

-  І-й (обласний рівень) - ... Читати далі »
Категорія: Колонка оголошень | Переглядів: 885 | Додав: WWWWW_W | Дата: 15.05.2012 | Коментарі (2)

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в родичів. Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині. Закінчив у 1877 р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, вступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію. Перед Першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті, 2 червня 1935 р.

 Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був головою студентського товариства «Дружній Лихвар», одним із керівників львівської «Просвіти», займався організацією читалень, різних товариств ( «Боян», «Надія» тощо).

 Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888 p., коли в народовській газеті «Діло» з'явилися його статті про «причини зубожілості наших селян в судівництві» та про біблійні й старогрецькі судові процеси.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий І уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань. У березневій книзі загальноукраїнського журналу «Літературно-науковий вісник» за 1898 р. було надруковано розлогу «літературно-критичну студію» Осипа Маковея «Андрій Чайковський». Тритомна антологія «Вік» (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського бібліографічними відомостями про нього й уривком повісті «Олюнька». Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії.

Тематика творів письменника різноманітна. А. Чайковський глибоко знав сучасне йому селянське життя: «Образ гонору»(1895), «Бразілійський гаразд» (1896), «Не піддайся біді» (1908), «Не було виходу» (1927).

Життя галицької інтелігенції постає в автобіографічній повісті «Своїми силами» (1902), тритомній повісті «З ласки родини»(1910) та в повісті «Панич»(1926).

Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої «ходачкової» шляхти.

Він створив дві великі трилогії: «Олюнька»(1895), «В чужім гнізді»(1896), «Малолітній»(1919), «Своїми силами»(1902), «З ласки родини»(1910), «Панич»(1921).

Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: «Козацька помста»(1910), «Віддячився»(1913), «За сестрою»(1914), «Науходах»(1921), «З татарської неволі»(1921), «Олексій Корнієнко», ч. І-ІІІ (19261929)г «Украдений син»(1930), «Сонце заходить»(1930), «Богданко»(1934), «Полковник Михайло Кричевський»(1935) та багато інших.

Усі ці твори були підготовчою роботою до написання історичного роману «Сагайдачний». Було створено ще кілька творів після «Сагайдачного», але вони значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю.

Після об'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один із найпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958 р. після тривалої перерви львівське видавництво «Каменяр» видало збірку творів А. Чайковського «За сестрою» з післямовою Ю. Мельничука.

У 1966 р. «Каменяр» здійснив ще одне видання творів ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 840 | Додав: WWWWW_W | Дата: 15.05.2012 | Коментарі (0)

     15 травня уся країна відзначає день сім'ї - день наших з Вами родин. Адже саме сім'я є тією цеглинкою з якої складається добробут та спокій у нашій державі. Дозвольте побажати Вам та всім Вашим рідним міцного здоров'я, щастя та непохитної твердості родинних стосунків.
Зі святом Вас!
     Міжнаро́дний день сім'ї́ — один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об'єднаних Націй. Цей день щорічно святкується 15 травня.

Історія свята
     У 1989 році Асамблея ООН проголосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї. Мета — поглиблення розуміння питань родини, об'єднання можливостей різних країн для вирішення всіх найсерйозніших питань, пов'язаних із сім'єю. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової спільноти сучасним положенням родини та її значенням у процесі виховання покоління, що підростає.
     Отже, 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім'ї, який відзначається щороку 15 травня. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім'ї — єдність всієї людської сім'ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.

Призначення
     Сім'я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім'ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу.
     У всі часи за відношенням держави, а також за становищем родини в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім'ї і держави — необхідна запорука процвітання і добробу ... Читати далі »
Категорія: Подія дня | Переглядів: 570 | Додав: WWWWW_W | Дата: 14.05.2012 | Коментарі (0)

        «Я свою душу пустив
        у душу народу.»
                                   В. СТЕФАНИК
     Стефа́ник Васи́ль Семе́нович (*14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — †7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, депутат Австрійського парламенту від Галичини.
     Твори Василя Стефаника  - шедеври свiтовоï новелiстики. Василь Стефаник увiйшов в украïнську лiтературу як неперевершений майстер новели. Стефаниковi шедеври стали яскравим свiдченням засвоєн­ня нашим  письменством найновiших досягнень європейських лiтератур. За спостереженням I. Франка, нове поколiння, яке з гiднiстю представляв В. Стефа-ник, намагалося  модерним європейським способом зобразити своєрiднiсть життя украïнського народу.
Категорія: Подія дня | Переглядів: 517 | Додав: WWWWW_W | Дата: 14.05.2012 | Коментарі (0)

Мама! Найдорожче слово в світі.
 
Де б не був ти, щоб ти не робив,
 
Назавжди вона твій шлях освітить
 
Ніжним серцем, відданим тобі.
 
 
 
     Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину у світі. Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас все життя аж до старості.
 
     У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99. 
 
     Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. 
 
     Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині ... Читати далі »
Категорія: Подія дня | Переглядів: 854 | Додав: WWWWW_W | Дата: 11.05.2012 | Коментарі (0)

        Кость (Костянти́н) Миха́йлович Герасиме́нко (*28 квітня (11 травня) 1907, народився у селі Прихідьки, нині Пирятинського району Полтавської області. Помер — † 26 або 27 вересня 1942), загинув на Північному Кавказі.
     Народився в родині вчителя. 1927 року закінчив педагогічні курси в Пирятині. Два роки вчителював у Донбасі. Служив у Червоній армії, потім знову деякий час учителював на Донбасі.
1935 року переїхав до Києва, працював на Київській кінофабриці.
     1939 року брав участь у поході Червоної армії в Західну Україну. Під час німецько-радянської війни був військовим кореспондентом. Працював у газеті «Знамя Родины». 
     Друкувався від 1925 року. Твори Герасименка відзначаються високою емоційністю, задушевністю, філософською зосередженістю поетичної думки. Крім віршів і п'єс, писав також нариси, оповідання, літературно-критичні статті.
     Переклав деякі поетичні твори: з польської мови — Адама Міцкевича, з російської мови — Володимира Маяковського, Павла Безпощадного.
     Окремі твори Герасименка перекладено російською, білоруською, молдавською, болгарською, англійською мовами.
 
Категорія: Подія дня | Переглядів: 487 | Додав: WWWWW_W | Дата: 10.05.2012 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2019 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов