 |
| Категорії розділу |
|
Подія дня
[669]
Висвітлюються цікаві новини
|
|
Книжкова новинка
[923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
|
|
Наші інтерв’ю
[22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
|
|
Колонка оголошень
[138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
|
|
Book-симпатія
[88]
Читацькі вподобання наших користувачів
|
|
| Календар | | « Квітень 2024 » | | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | 29 | 30 |
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
Головна » Архів матеріалів
Привіт друзі, за рекомендаціями Президії та активу
Української бібліотечної асоціації щодо проведення загальноукраїнських акцій до
Всеукраїнського дня бібліотек хочу поділитьсь з Вами святковими моментами в
ході «Марафону бібліотечних новин».
30 вересня, як зазвичай у
бібліотеці «День відкритих дверей» під девізом «Бібліотек@ - територія єдності».
|
Друзі, запрошуємо Вас
перечитати сторінки журналу «Истории из жизни» №38, 2014. Саме
тут на вас чекають історії про незвичайні долі звичайних людей.
 На сторінка журналу «Моя
судьба» №20, 2014 цікаві життєві історії, кросворди, корисні поради…
|
1 жовтня об 11.00 годині в
приміщенні читального залу Рокитнівської центральної районної бібліотеки
відбудеться обласна інтерактивна
конференція "Соціальна
підтримка малозахищенних верств населення"
На конференції
будуть розглядатися проблемні питання при призначенні групи інвалідності на
МСЕК, організація соціального забезпечення громадян України, які переміщаються
з тимчасово окупованої території та території АТО та ін.
Інтерактивна
конференція відбудеться за участі головних фахівців Департаменту соціального
захисту населення Рівненської облдержадміністрації та Обласного центру
медико-соціальної експертизи.
|
Дереч Дмитро
Григорович (* 24 вересня 1914, Решетилівка — † 28 травня 2007, Вінниця) —
український прозаїк, драматург, перекладач. Перебував у Спілці письменників
України від 1953 р.
Народився в містечку Решетилівці на Полтавщині в сім’ї селянина-бідняка.
Було це 24 вересня 1914 р. Після закінчення в
Решетилівці семирічки влився в робітниче середовище, спочатку як учень
фабрично-заводського учнівства / ФЗУ /, а потім як слюсар. З осені 1935 року -
студент. Закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства й
відразу був призваний в армію. В Збройних Силах СРСР прослужив шість років, з
них три з половиною роки брав участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної
війни.
Службу починав рядовим учбової роти, а закінчив її у званні
інженер-капітана інженерно-дорожних військ. Був демобілізований у Львові в
червні 1946 року й відразу почав працювати - у видавництві, в редакції газети
"Вільна Україна”. На радіо, спеціальним кореспондентом газети
"Радянська Україна” по західним областях, кореспондент Укррадіо - спочатку
по Львівській, а з осені 1959 року по Вінницькій областях. З лютого 1971 року,
тобто одночасно з утворенням Вінницької письменницької організації -
відповідальний її секретар. А з осені 1974-го року - пенсіонер.
Першою літературною спробою треба вважати участь в літературному конкурсі Харківщини
у 1940 році, в якому його оповідання "Звичайні люди” (російською мовою) було
відзначене третьою премією.
Перші окремі видання з’явилися у 1949 році. Це нариси "Бійці” та
"Майстри прозорої стрічки” (остання брошура у співавторстві). З цього часу
жанри нарисів та літературних записів з уст цікавих людей стали для нього
постійними. До цих жанрів належать такі видані книги й брошури: "Широкі
обрії”, "Так здобувалася перемого”, "Вони випереджають час”,
"Львівські знайомі”, "Раціоналізатори”. Ряд нарисів і розповідей були
опубліковані в різних збірниках: "Овіяні славою імені” (про Героїв
Радянського Союзу, уродженців Вінниччини, десять нарисів), "Ми йшли до
тебе, Перемого” (в книзі вміщено два літзаписи письменника) та в деяких інших
збірниках.
|
Вадим
Пеунов
Шукай добро
у серці своєму.
— Донецьк: ПП «ЦСО», 2012. — 448 с. з іл.
Як би читачеві не здавалося,
що такого «в дійсності бути не може — просто тому, що не може бути: це все
вигадка хворої фантазії шизофреника», а воно було. Було!!! Реальні
люди, реальні долі, реальні обставини. Холокост
і його продовження.
Трагедія народів. Оскаженілі небеса. Знавіснілі люди. Невір’я, що спустошує
душу.
Ця книга про живучість
людського роду, про радість буття, про велику, палку та жертовну любов, про
безцінність людського життя. А точніше, про п’ять поколінь двох конкретних
родин із карпатського села Сняткове, що під Мукачевим. У цих родинах під час холокосту загинуло 38 тільки найближчих родичів. Звідки стільки і
так багато? Корінь, від якого все пішло, Шимшон Ровт - богатир, який дожив до
ста років (помер у 1930 році), пережив трьох дружин. Вони народили йому
дев’ятнадцятеро дітей. А скільки онуків!
|
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня
1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього
письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по
службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та
Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).
Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію,
переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності,
справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка
до нас дійшли оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”
(1884), "21-го грудня, на введеніє” (1885), "Дядько та тітка” (1885).
Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал
"Дзвінок” опублікував його вірш "Наша хатка”. В цьому ж році він побував у
Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями,
зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву
Коцюбинського в західноукраїнських виданнях.
На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу
домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя
села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один
1891 рік з-під його пера виходять оповідання "Харитя”, "Ялинка”,
"П'ятизлотник”, повість "На віру”, віршована казка "Завидющий брат”. Твори
привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу
прийшов талановитий художник.
На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої
ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію "Братство
тарасівців”, з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей
зв'язок відбився на його творчості. У казці "Хо” (1894) Коцюбинський підносить
значення ліберально-просвітительської діяльності.
Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали
життєвий матеріал для його творів "Для загального добра” (1895), "Пе-коптьор”
(1896), "Посол від чорного царя” (1897), "Відьма” (1898), "В путах шайтана”
(1899), "Дорогою ціною” (1901), "На камені” (1902), "У грішний світ”, "Під
мінаретами” (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами
молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його
повість "Для загального добра” була надрукована в перекладі російською мовою у
журналі "Жизнь” (1899, кн. 12).
Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала
періодом інтенсивного зростання письменника. Залишивши роботу в комісії, він
після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім'я, їде
до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети "Волынь”. На
початку 1898р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві.
Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було
оповідання "Лялечка” (1901). У "Лялечці” Коцюбинський постає визначним майстром
психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає
визначальною рисою творчості Коцюбинського.
|
Михайло
Олександрович Максимович — український вчений-енциклопедист, історик,
філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду на
Полтавщині, перший ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.
Біографія.
Народився на хуторі Тимківщина (тепер с. Богуславець Черкаської області) в
сім’ї Олександра Максимовича(1773-1834) сільського судді.
У 1819 закінчив Новгород-Сіверську гімназію.
1823 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи
філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для
науково-академічної праці, викладав ботаніку.
1833 р. одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним
професором на кафедрі ботаніки Московського університету.
1834 р. у відкритому тоді Київському університеті Максимович дістав професуру
російської словесності й був обраний першим ректором університету (до кінця
1835 р.).
|
Анатоль
Патрикійович Свидницький (Петриченко) (*1834—†1871, Київ) — український
письменник, громадський діяч і фольклорист, народився в с. Маньківцях
Гайсинського повіту, на Поділлі, в родині священика.
Життєпис.
Батько родини Патрикій Якович (1800–1870), розпочавши службу дячком, у 1836
р. одержав сан священника. Отець Патрикій був простою людиною, але любив книжку
і зібрав чималу бібліотеку.
Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишнього
уніатського пароха села Попова Гребля, походила з шляхти.
Сім'я Патрикія Свидницького була чимала — чотири сини і дві дочки.
У 1843 р. Анатолій вступає до Крутянської духовної школи (бурси). Закінчив
її у 1851 р., після чого вступає до Подільській духовній семінарії у
Кам'янці-Подільському і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського
університету, на медичний факультет. Згодом перевівся на філологічний
факультет, котрий через матеріальні труднощі не закінчив.
Згодом учитель у Миргороді (1860–1862), акцизний чиновник у Козельці (1862
— 69). Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося у
Будинку полкової канцелярії.
|
Павло Арсенович Грабовський - український поет,
перекладач, учасник революційного руху.
Біографія.
Павло Арсенович Грабовський – український поет-революціонер, публіцист і
критик, перекладач з багатьох мов світу.
Народився П.Грабовький в селі
Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське
Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена
і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у
слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.
Спочатку П.Грабовький навчався у
місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем
Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П.Грабовський
навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться
з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його
революційного світогляду. Вступає в організацію народників "Чорний переділ” і
мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.
У 18 років Грабовський за
переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії
і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості
поета.
|
Олександр
Петрович Довженко — український та радянський письменник, кінорежисер,
кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу
і більш трагічну, ніж Олександр Довженко. В останні роки неодноразово
висловлювалися думки про те, що Довженко являв собою найяскравіший зразок долі
потужного художнього таланту в країні-в'язниці. Досить складними,
амбівалентними були стосунки великого митця з офіціозом: з одного боку, його
визнавали, відзначали державними нагородами, а з іншого – Довженків образ
постав перед його сучасниками і майбутніми шанувальниками його таланту в
одіозно заміфологізованому вигляді, далекому від справжнього творчого портрета
митця.
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр
Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного
повітового містечка Сосниці на Чернігівщині 10 вересня 1894 року у селянській
сім'ї.
Навчався Довженко у чотирикласній парафіяльній школі, потім у Сосницькому
міському чотирикласному училищі, і, закінчивши його на «відмінно», 1911 року
вступив до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читав,
малював, брав участь у виставках. В одному із сіл, неподалік від Глухова,
організовував етнографічний хор. У студентські роки Довженко заявляв про себе
як про людину мистецтва, демонструючи при цьому неабиякий талант яскравого просвітителя
і культурного діяча.
Після закінчення інституту з 1914 року вчителював. За розподілом Олександра
Довженка, як молодого фахівця, направили до другого Житомирського змішаного
вищого початкового училища, де довелося викладати фізику і природознавство,
географію та історію, навіть гімнастику. Втім, і при такому розмаїтті
навчальних дисциплін молодий учитель досить швидко завойовував дитячі серця.
У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де спочатку продовжив вчительську
кар’єру, а невдовзі вступив на економічний факультет Комерційного інституту.
|
|
|  |
