Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [669]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [923]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [22]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [138]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [88]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1110
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


П`ятниця, 29.03.2024, 15:42ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Архів матеріалів
« 1 2 ... 128 129 130 131 132 ... 184 185 »

Юрій Миколайович Щербак (12 жовтня 1934, Київ) — український письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат. Доктор медичних наук (1983). Лауреат Літературної премії ім. Ю. Яновського.

Біографія

 Народився в Києві, під час Німецько-радянської війни був евакуйований до Росії, звідки на початку березня 1944-го повернувся в рідне місто, а в 1958 році закінчив Київський медичний інститут за фахом «санітарний лікар». По закінченні Київського медичного інституту — науковий працівник Київського науково-дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського.

 Доктор медичних наук. Брав участь у боротьбі з рецидивними проявами холери на території України і Узбекистану, зі спалахами інших інфекційних захворювань.

 Літературну діяльність розпочав зі середини 1950-х pp. сатиричними «мальованими рецензіями» в дусі літературних прямувань народжуваного тоді руху «шестидесятників».

 Член Спілки письменників України з 1966 року та Спілки кінематографістів України з 1971 року.

 Як публіцист Щербак здобув популярність статтями про Чорнобильську трагедію в українській і московській пресі.

 Один з засновників і голова Української екологічної асоціації "Зелений світ", перший лідер Партії зелених України.

 1989—1991 — народний депутат СРСР, член опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, очолюваної академіком Андрієм Сахаровим, член Верховної Ради СРСР, голова підкомітету з питань ядерної енергетики і екології.

 1990—1992 — Голова Партії зелених України.

 1991—1992 — перший міністр охорони навколишнього середовища незалежної України, член Ради Національної Безпеки України.

 1992—1994 — посол України в Ізраїлі

 1994—1998 — посол України в США (з 1997 р. — також посол України в Мексиці — за сумісництвом).

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 1187 | Додав: Ксюша | Дата: 10.10.2014 | Коментарі (3)

Драй-Хмара Михайло Опанасович народився 10 жовтня 1889 року в селі Малі Канівці на Золотонощині (нині – Чорнобаївський район Черкаської області) в козацькій родині. Він рано залишився без матері. Батько зміг дати синові добру освіту. Спершу Михайло закінчив Золотоніську школу, а згодом – Черкаську гімназію. 1906 року за конкурсом вступив до знаменитої Колегії Павла Ґалаґана в Києві, де вчився разом із П.Филиповичем. 1910 року став студентом історично-філологічного факультету Київського університету, після закінчення якого (1915) був залишений на кафедрі слов’янознавства для підготовки до професорського звання. 1913 року відряджений за кордон, де студіював фонди бібліотек та архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда і Бухареста. З початком першої світової війни як професорський стипендіат працював у Петроградському університеті, а 1917 року повернувся в Україну. В 1918-23 р.р. – професор Кам’янець-Подільського університету. З 1923 по 1929 рік – професор кафедри українознавства Київського медичного інституту, а в 1930-33 роках працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН.

Михайло Драй-Хмара належав до угруповання "неокласиків”, хоча до кінця не позбувся символістичних впливів. Його поетичній палітрі притаманні вкрай загострені ліричні емоції, його соковито-язичницька лексика наповнена неологізмами. До класичних форм сонета, яким віддавали перевагу "неокласики”, він звертається тільки наприкінці 20-х років. За життя Драй-Хмари вийшла друком лише одна книга поезій "Проростень” (1926). Дві інші ("Сонячні марші” та "Залізний обрій”) так і не побачили світу аж до 1969 року.

Як літературознавець, глибоко обізнаний із багатьма слов’янськими літературами, Драй-Хмара своїми розвідками добре прислужився розвиткові історико-порівняльного методу. Щоправда, йому вдалося видати лише монографію "Леся Українка” (1926).

Вперше Київським відділом ДПУ (за звинуваченням в приналежності до контрреволюційної організації в Кам’янець-Подільському університеті) Михайла Драй-Хмару заарештовано 21 березня 1933 року. Однак тодішньому слідству забракло доказів, і невдовзі, 11 травня, його випустили із-за ґрат. Та тільки 16 липня 1934 року його справу, за № 3391 було припинено, і професор Драй-Хмара, нарешті, був звільнений від підписки про невиїзд.

Одначе повторного арешту лишилося чекати недовго. 5 вересня 1935 року було виписано ордер № 28 на арешт колишнього професора, а тоді рядового викладача української мови. Наступного дня оперуповноважені Сергієвський і Бондаренко арештували Драй-Хмару в його помешканні. Звинувачення стандартне: націоналістична контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара вперто заперечував це. Тоді його справу під № 101 30 жовтня 1935 року з’єднали зі справою П. Филиповича під № 99, а 22 листопада справи П. Филиповича і М. Драй-Хмари були "підверстані” до справи № 1377 "Зерова і групи”. Проте й тут М. Драй-Хмара вперто заперечував свою приналежність до міфічної контрреволюційної організації, і слідчі змушені були знову повернутися до справи № 101.

Вона розглядалася 28 березня 1936 року в Москві на засіданні Особливої наради при НКВС СРСР під порядковим номером 88. Вирок лаконічний: "Драй-Хмара Михаил Афанасьевич – за к.-р. деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на пять лет, считая с 5.9.35 г.” Так Драй-Хмара опинився на Колимі.

Тут постановою трійки УНКВС по Дальбуду від 27 травня 1938 року йому додають ще десять років за нібито участь в антирадянській орга ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 502 | Додав: Ксюша | Дата: 10.10.2014 | Коментарі (0)

Бажан Микола Платонович — український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР (з 1951 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 року), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964 року), народний поет Узбецької РСР.

 Народився Микола 9 жовтня 1904 року в Кам'янці-Подільському, але його юнацькі роки пройшли в Умані. Батько його, Платон, був військовим топографом, за неперевіреними чутками генеральського рангу.

Десь коло 1922 Бажан, який закінчив Уманський кооперативний технікум, їде до Києва учитися тут в Кооперативному інституті, а потім в Інституті зовнішніх зносин.

Початок літературної творчості

Михайль Семенко вводить Бажана в літературне життя (перший друкований вірш Бажана «Сурма юрм» у «Жовтневому збірнику панфутуристів», Київ, 1923). Та куди більший вплив, ніж Семенко, мали, мабуть, на юнака експресіоністичні вистави Леся Курбаса в «Березолі», а пізніше Олександр Довженко, з яким Бажан познайомився, працюючи у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Бажан був одним із перших відкривачів і захоплених пропагандистів геніального кіномистецтва Довженка, а пізніше видав книжку про нього («О. ДОВЖЕНКО». Київ, ВУФКУ. 1930, 32 стор.).

Співпраця з Хвильовим

Листи Хвильового до літературної «молодої молоді» та запекла дискусія навколо них остаточно розлучають Бажана із футуризмом, і він опиняється в числі 25 «вільних академіків», що утворили ВАПЛІТЕ. Роки життя в Харкові і співпраці з Хвильовим і «романтиками вітаїзму» під постійним вогнем партійної критики були найпліднішими творчими роками в усьому дотеперішньому житті Бажана.

Відносини із радянською владою

З юних дебютантів другої половини двадцятих років Бажан єдиний устиг за короткі п'ять хвилин до «дванадцятої» (1928 — 1931) вивершитись на богатиря поезії нашого сторіччя. Його виступ із першою книжкою стався в час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора «Синіх етюдів» і «Камо грядеши». Москва вже йшла в другу фронтальну атаку проти України, і російсько-українська політична, культурна й усяких інших форм війна дійшла критичного пункту.

21-річний Бажан приєднується до найвідважніших, кличе іти назустріч бурі, «рубати ланцюги причалів»; «в часи смертельного авралу і компаса і серцю метнутись не даси убік». («Нічний рейс», 1927). І дійсно, наступних кількох аварійних років Бажан (подібно як Микола Куліш п'єсами) капітально зміцнює позиції молодого українського відродження своїми найкращими творами — «Будівлі», «Гетто в Гумані», «Розмова сердець», «Сліпці»... Тоді на межі тридцятих років російська радянська поезія вже нічого р ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 697 | Додав: Ксюша | Дата: 09.10.2014 | Коментарі (0)

Пропонуємо Вашій увазі жовтневий номер журналу «Лиза. Мой уютный дом». Тут Ви знайдете безліч стильних, креативних ідей, корисні поради, нові тенденції в інтер’єрі та іншу цікаву та корисну інформацію.

 

Журнал в користування можна взяти в читальному залі бібліотеки. 

ЧЕКАЄМО НА ВАС.

Категорія: Книжкова новинка | Переглядів: 528 | Додав: Ксюша | Дата: 08.10.2014 | Коментарі (0)

Друзі, до фонду бібліотеки надійшов 10 номер журналу «Лиза. Добрые советы» - це сучасний довідник для сучасної жінки. Для вас підготовлені рубрики «Головне», «Мода», «Краса», «Діти», «Здоров’я», «Кухня», «Історії з життя» та інші.

Тема номеру «Мій дім: сила рідних стін», що повинно буди в домі, щоб туди завжди хотілося, повертатися, «Домашні таємниці», «Маленькі хитрощі хазяйки»… А, ще на вас чекає ексклюзивна, відверта розмова з Дашою Малаховою.

  Журнал знаходиться у фонді читального залу нашої бібліотеки.

ЧИТАЙТЕ ТА БУДЬТЕ УСПІШНИМИ!

Категорія: Книжкова новинка | Переглядів: 477 | Додав: Ксюша | Дата: 08.10.2014 | Коментарі (0)

Друзі, запрошуємо Вас до читання журналу «Огородник» №10, 2014. На сторінках якого для Вас  безліч потрібної та цікавої інформації в рубриках: огород, сад, дизайн садиби, обійстя, домобуд, новий розділ «Будівельний сезон».

Журнали в користування можна взяти в читальному залі нашої бібліотеки.

 Корисного читання!

Категорія: Книжкова новинка | Переглядів: 528 | Додав: Ксюша | Дата: 08.10.2014 | Коментарі (0)

Врецьона Григорій Захарович (* 8 жовтня 1839, м. Винники ;— †  2 листопада 1901, Львів)— педагог і освітній діяч, редактор, видавець педагогічного журналу та автор підручників і популярних видань.

Біографія.

Григорій Врецьона народився і жив у Винниках. Батьки: Захарій Врецьона і Анастасія Банах. Початкову освіту здобув у 1850 р. у місцевого дяка Самойловича. Далі продовжив навчання у бурсі Ставропігійського інституту. Спочатку навчався у греко-католицькій взірцевій школі, потім - у бернардинській гімназії. Після навчання закінчив дворічні педагогічні курси.

Педагогічна діяльність.

Педагогічну діяльність Григорій Врецьона розпочав на початку 1862 року — спершу як шкільний практикант у взірцевій греко-католицькій школі при Народному домі Львова. З 1 березня 1862 р. працював учителем у селі Підгірці Золочівського повіту. Тут Григорій Врецьона працював упродовж 15-ти років — спершу вчителем, а пізніше-управителя двокласної школи.

З 1877 р. Григорій Врецьона — старший учитель, а наприкінці своєї праці — заступник управителя в єдиній на той час українській школі при чоловічій учительській семінарії у Львові. Г.Врецьона активно відстоював право українців на рідну школу, його позиція базувалася на засадах народності, демократизації, гуманізації навчально-виховного процесу. Саме у цей період найяскравіше виявився талант Григорія Захаровича як педагога, громадського діяча й видавця. Першу народну школу з українською мовою викладання він називав «єдиноє сонце на нашім небосклоні». Г.Врецьона вважав необхідним спільну працю навчального закладу, батьків і громади у вирішенні освітньо-виховних завдань.

Громадська діяльність.

Григорій Захарович Врецьона - відомий у Галичині громадський діяч. Член ряду українських товариств, директор Крайового Кредитового Союзу, один з організаторів товариства «Просвіта» у Львові. Разом з Г. Гірняком організував «Просвіту» і у Винниках (1896р.). Він здобув собі славу чесної, безкорисливої, відданої національній ідеї людини. Г. Врецьона активно публікувався в педагогічних часописах «Учитель», «Слово», «Газета шкільна», «Ластівка», «Діло», «Зоря».

Науково-видавнича діяльність.

У 1880 р. Григорій Захарович Врецьона заснував перший професійний вчительський журнал «Школьна Часопис» з метою «розбудити» вчителів і розпочати шкільний рух. Упродовж 10-ти років він був незмінним редактором цього журналу, з яким співпрацювали відомі в Галичині автори - Олександр Барвінський, Михайло Банах, Павло Кирчів, Іван Хабаровський, Роман Заклинський, Кирило Кахникевич, Наталія Гладилович, Стефан Ковалів.

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 682 | Додав: Ксюша | Дата: 08.10.2014 | Коментарі (0)

Сергій Павлович Шелухін — український вчений, видатний юрист, відомий історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник (писав вірші під псевдонімом С. Павленко), педагог, член п'яти наукових товариств.

Народився 7 жовтня 1864 р. в с. Деньга Полтавської губернії. У 1881 р. закінчив Лубенську класичну гімназію, у 1885 — фізико-математичний і в 1889 р. — юридичний факультети Київського університету. Працював юристом у судових установах Єлизаветграда, Кам'янця-Подільського, Кишинева (1890—1899), прокурором і суддею в Одесі (1899—1917). Був членом Київського правничого товариства при університеті св. Володимира, Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Одеського товариства історії та старожитностей тощо.

На початку 1905 р. С. Шелухін активно включився в національно-визвольний рух в Україні. Після Лютневої революції 1917 р. вступив до Української партії соціалістів-федералістів, очолював революційний комітет в Одесі, був членом Центральної ради, генеральним суддею УНР. У лютому—квітні 1918 р. — міністр судових справ в уряді Центральної ради.

У червні 1918 р. С. Шелухін — голова делегації Української держави на мирних переговорах з урядом РРФСР, з грудня 1918р. — міністр юстиції в уряді Директорії, в

1919 р. — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції.

З 1921 р. і до кінця життя С. Шелухін жив і працював у Чехословаччині, був професором і деканом факультету в Українському вільному університеті, а також викладав карне право і політичну історію України в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі, був членом Українського історико-філологічного і правничого товариств.

Його перу належить понад 60 статей і чимало книжок з історії українського права й держави, Найпомітніші з них: «Варшавський договір між поляками і С. Петлюрою» (Прага, 1926), «Звідкіля походить Русь» (Прага, 1929), «Додаткові лекції до курсу «Історії українського народу» (Прага, 1932), «Критика нового наукового підручника історії України» (Львів, 1935), «Україна» (Прага, 1937) та ін.

Помер 25 грудня 1938 р. у м. Ржевнице поблизу Праги.

 

ДЖЕРЕЛА: 

http://100v.com.ua/ru/node/3079

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 821 | Додав: Ксюша | Дата: 06.10.2014 | Коментарі (0)

 Володимир Іванович Дарда (6 жовтня 1924, Скопці — 17 липня 1992) — письменник, поет, громадський діяч, член Спілки письменників СРСР з 1983 року.

Володимир Іванович Дарда народився 6 жовтня 1924 року в селі Скопцях (так тоді називалось с. Веселинівка) Баришівського району Київської області. Батьки його були вчителями, батько викладав математику, а мати — українську мову.

Потяг до віршування виник у хлопця ще в шкільні роки, бо дуже любив читати художню літературу. Ще до війни 14-річним школярем надіслав Володимир Іванович вірш «Три брати» на конкурс, оголошений до 20-річчя Червоної Армії республіканською дитячою газетою «На зміну». Вірш відзначили. Згодом було опубліковано і його перше оповідання «Щастя».

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, батько пішов на фронт. У душі майбутнього письменника вирували гнів і ненависть До загарбників-фашистів. І він не раз береться за олівець, пише схвильовані рядки поезії. В них — палка любов до Вітчизни, до рідних.

В. І. Дарда — член Спілки письменників СРСР з 1983 року.

З кожним новим твором усе виразніше відчувається спостережливість письменника, його закоханість у життя, людську красу, уважність до найпотаємніших глибин людської психології, вміння побачити прекрасне там, де інший може і пройде байдуже.

А в книзі «Земля, яку сходив Тарас» Володимир Іванович розповідає про життя великого поета, героїчну боротьбу українського народу, подає яскраві картини мальовничих куточків нашої Батьківщини. З особливою любов'ю змальовує письменник м. Березань, де був Т. Г Шевченко.

Повість «Його кохана» (1964 р.) - історико-біографічний твір про Шевченка, про його перший приїзд на Україну в 1843 р та знайомство з княжною Варварою Репніною.

... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 1251 | Додав: Ксюша | Дата: 06.10.2014 | Коментарі (0)

     В когорті народних будителів Закарпаття помітне місце займає Євген Фенцик, чия творча діяльність як поета, прозаїка і драматурга, журналіста, історика літератури і публіциста припадає на другу половину ХІХ ст. Родом Євген Андрійович Фенцик із сім’ї сільського священика с. Малої Мартинки на Свалявщині. 
     Навчався Є. Фенцик в Ужгородській і Сатмарській (нині місто   Сату-Маре в Румунії) гімназіях, затим на богословському факультеті Віденського університету. Під час університетських студій у Відні він зацікавився історією та культурою слов’янських народів і пройнявся ідеєю їх єднання, відвідував гуртки цього спрямування.
     Здобувши вищу освіту, з 1869 р. став працювати сільським священиком у закарпатських селах Богаревиці, Буківці, Дусині, Порошкові, Великому Раковці та Горінчеві – останньому селі (на Хустщині) його місця проживання, де і помер. 
     Літературна спадщина Є. Фенцика досить різноманітна своєю тематикою і жанровою широтою. Він був автором численних поетичних, прозових і драматичних творів, публіцистичних нарисів та етнографічних статей, перекладів і фольклорних записів, укладачем церковних проповідей. Свої різножанрові твори і краєзнавчі праці друкував в ужгородських і львівських газетах. 
     Прогресивною і плідною є   також Фенцикова видавнича і журналістська діяльність. У 1885 році він заснував журнал „Листок”, який редагував до останніх днів свого життя. У часописі публікувалися його власні та інших авторів літературно - та історико-краєзнавчі розвідки, науково-популярні статті. Наш земляк уклав також для народних шкіл п’ять підручників з русинської граматики, історії, арифметики, природознавства, фізики, а для віруючих — "Молитвослов” і "Литургику”. Вдячна культурно-мистецька громадськість Закарпаття встановила й урочисто відкрила в Ужгороді (біля теперішньої обласної філармонії) 16 травня 1926 року пам’ятник Є. Фенцику (скульптор Олена Мондич).
 
Джерела:
Категорія: Подія дня | Переглядів: 600 | Додав: WWWWW_W | Дата: 03.10.2014 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2024 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов