ГЛІБОВИ́ЦЬКИЙ Микола Павлович (09. 12. 1876 (за ін. даними – 1878), с. Черемхів, нині Коломий. району Івано-Франківської області – 18. 11. 1918, с. Лісна Слобідка, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.) – письменник і громадський діяч. Походив з родини священиків. Закінчи юридичний факультет Віденського університету. Був прихильником «старорусинів», з якими створив 1900 у Львові Рус. нар. партію. Підтримував українську народну мову. 1907– 08 – посол до австр. парламенту; разом з чехами К. Крамаржем та Грібарем виступив як ініціатор т. зв. неослов’ян. руху, був одним з організаторів проведення Всеслов’ян. конгресу в Празі. На поч. 1-ї світ. війни зазнав переслідувань з боку австрійської влади за політичні переконання, перебував у тюрмах і концтаборах. Виступав із публіцистичними статтями. Видав «Нарис історії політекономії», брошуру «Наше прошлое и теперішное» (Л., 1904), був ред. Львів. москвофіл. провід. часописів «Галичанинъ» и «Русское слово». Автор книг, написаних т. зв. язичієм: «Оповідання й нариси» (1905), «Етюди й нариси» (1906; обидві – Львів). У кн. «За віру батьків» (Л., 1911) змалював життя галиц. селянства. Деякі твори за формою наближаються до поезій у прозі.

Джерела:

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=30433

http://litopys.org.ua/ulencycl/ule32.htm