Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Подія дня [642]
Висвітлюються цікаві новини
Книжкова новинка [589]
Новинки літератури та періодики, що надходить до фондів бібліотеки
Наші інтерв’ю [19]
Інтерв’ю з користувачами бібліотеки, колегами, відомими людьми Рокитнівщини
Колонка оголошень [119]
Оголошення про заходи бібліотеки, району
Book-симпатія [47]
Читацькі вподобання наших користувачів
Пошук
Календар
«  Квітень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Наше опитування
Оцініть наш блог
Всього відповідей: 1035
Друзі сайту




    






Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Середа, 17.10.2018, 23:01ГоловнаРеєстраціяВхід
БІБЛІОNEWS
блог Рокитнівської центральної районної бібліотеки
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » 2018 » Квітень » 03

Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 р. у робітничому селищі Ломівка на лівому березі Дніпра на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) в родині Тетяни та Терентія Біличенків. Олесь Гончар згадував: «Народився, певне, не 3 квітня, а десь біля Трійці, бо Шура - сестра — каже, що бігала мене шукати в картоплі (де мене знайшли) і картопля була вже велика. Отже, метрики, видно, вже пізніше тато зробили по Щуриних (бо вона народилася 4 квітня)». Коли Терентій Сидорович, солдат, повернувся після Першої світової війни, у нього на грудях золотом сяяли два георгіївські хрести. Недовго тривало щастя родини. Через три роки після війни, надірвавшись на будівництві нової хати, померла мати. Незабаром в хаті вже була мачуха. «Вона, мачуха, всі роки порядкувала в хаті, а не георгіївський кавалер», — зізнався на схилі літ письменник. На щастя, малого Сашка забрав дядько Яків. Дитинство майбутнього письменника минало в родині дідуся й бабки (слобода Суха на Полтавщині), в атмосфері доброти, серед пісень, казок, народних переказів та легенд. Працьовита і щира в ставленні до людей, бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Чому ж Гончар? «Материн брат, дядько Яків (Гончар), повів у школу, як настав час, і записав: Гончар. Ось і усе. По-маминому, бабусиному, дідусевому... Так і прижилось», — пояснював Олесь Терентійович.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як  громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 року на Білгородщині Олесь Гончар, як і тисячі солдатів, опинився у фашистському полоні, звідки був звільнений у 1943 році.

І знову О. Гончар на фронті. Кіровоградщина, Надбужжя, Бессарабія, Румунія, Трансільванія, Чехія, Австрійські Альпи, Дунай, Словаччина. Орден

Червоної Зірки, орден Слави, три медалі «За відвагу». Мінометник («Просився у розвідку, послали в мінометники»). Звання — старший сержант.

Воєнні умови були не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».

Робота над романом «Прапороносці» тривала три повоєнних роки. У цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде». У 1946-му, долаючи навчальні цикли екстерном, із відзнакою захистив дипломну роботу «Новели В. Стефаника» у Дніпропетровському університеті, був запрошений в аспірантуру Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка в Києві, але головним підсумком цих років стає трилогія «Прапороносці». На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948).

З 1946 р. — член Спілки письменників України. Високу оцінку роману «Прапороносці», відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, Остап Вишня.

Післ ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 129 | Додав: Ксюша | Дата: 03.04.2018 | Коментарі (0)

Степа́н Іва́нович Олі́йник (нар.3 квітня 1908, Пасицели — пом. 11 січня 1982, Київ) — український поет-гуморист і сатирик, журналіст.

Народився в селі Пасицелах (тепер Балтського району Одеської області) в багатодітній селянській сім'ї. Згодом родина переїхала в село — Третю Миколаївку (нині Левадівка). Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки.

Коли в 1930-му його батько потрапив під «розкуркулювання», юнак уже був студентом Одеського педагогічного інституту. Сина «ворога народу» виключили з вишу, і Степан влаштувався на роботу рульовим на кораблі «Ленін». А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже його самого. Та хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до «всесоюзного старости» Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж охоронець забрав у в'язня блокнот із його віршами, і після того став прихильніше ставитися до Степана. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Відпустила хвороба лише після війни.

По закінченні у 1934 році педінституту працював викладачем української мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі (Голопристанський район). Потім працював кореспондентом газети «Чорноморська комуна». Протягом багатьох років — співробітник сатиричного журналу «Перець».

Могила Степана Олійника ... Читати далі »

Категорія: Подія дня | Переглядів: 120 | Додав: Ксюша | Дата: 03.04.2018 | Коментарі (0)


Хостинг від uCoz Рокитнівська ЦСПШБ © 2018 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов