Ігнатенко Ганна Георгіївна (* 11 листопада 1924, м. Прилуки Чернігівської обл. — † 16 лютого 2008, Київ) — письменниця, літературознавець, перекладач (з білоруської), педагог, член Національної спілки письменників України.

Біографія.

Народилася в родині службовців (батько — бухгалтер, мати — вчителька). Дитинство пройшло на Кустівцях. Перший її вірш був надрукований в обласній газеті «Деснянська правда», коли вона навчалася в 5 класі. 1940 р. закінчивши Прилуцьку СШ № 4 вступила на філологічний факультет КДУ ім. Т. Шевченка.

У період Другої світової війни, Ігнатенко добровільно пішла до армії — з 1941 по 1943 рік виступала перед бійцями як солістка ансамблю пісні й танцю 180-ї стрілкової дивізії (від 7.11.1943 отримала назву «Київської»).

Освіту в Київському університеті довершила в 1944-1947 роках, водночас навчалася в консерваторії. На початку 50-х років, поневіряючись без власного житла в Києві, якийсь час квартирувала в родині Тараса Франка. Перші твори письменниці почали друкуватися у 1948 році.

У повоєнному Києві, у другій половині 40-х років, українські молодики, свідомість яких була покарбована довоєнними репресіями, голодом 33-го, війною, переважно фронтовики, що з'їхалися сюди продовжувати перерване війною навчання, облаштовувати життя, стихійно єдналися в неформальні українські патріотичні гуртки. Один з них «Козацький Кіш» сформували хімік Андрій Голуб, лікар і поет Микола Фененко, журналіст Матвій Шестопал, історики Тимофій Лазоренко, Микола Лазоренко, лікар Андрій Липкань географ Михайло Щербань, палеонтолог Андрій Путь, літературознавець і поет Пилип Моренець… В це товариство увійшла й одна жінка — філолог Ганна Ігнатенко; долучився до "Козацького Коша", переїхавши до Києва зі своїм перекладом «Фауста» Гете, і Микола Лукаш. Це покоління української інтелігенції, дитинство і юність якого припало на трагічні 30-ті та 40-ві, було попередниками «шістдесятників». Кожен з названих, звісно різною мірою, був заангажований в цьому рухові.

Після закінчення університету Г. Ігнатенко працювала в Українському радіокомітеті на посаді редактора літературно-драмататичного мовлення, з 1949 до 1962 — у видавництвах «Молодь», Держлітвидав, журналі «Дніпро». В 1956 році захистила дисертацію на вчений ступінь кандидата наук. У 1962-1969 рр. Г. Ігнатенко працювала викладачем Київського університету, звідки мусила звільнитися під тиском органів КДБ. Згодом до 1982 викладала курс літератури народів СРСР в Київському державному інституті культури ім. Корнійчука, відтоді — на творчій роботі, член НСПУ.

Ігнатенко належала до кіл дисидентської української інтелігенції, яка перебувала під ідеологічним пресингом. Вона як студентка, згодом як редактор, спілкується з представниками старшого покоління (П. Тичина, В. Сосюра, Т. Франко, А. Малишко, Г. Логвин) та своїми ровесниками З. Франко, М. Лукашем, Л. Коваленком, А. Осецьким, В. Кушніром та іншими. Бере участь в культурно-політичних акціях шістдесятників, в роботі клубу творчої молоді, читає і розповсюджує документи самвидаву. Від студентських років Ганна Ігнатенко пише вірші та прозові твори, час від часу публікувалася в журналах «Дніпро», «Ранок», «Вітчизна», «Жовтень», «Радянське літературознавство». Шість книжок з найбільш представницькими добірками її поетичних та прозових творів вийшли вже за часів Незалежності. До останньої посмертної книжки (2009) увійшла мемуарного характеру повість «Сполохи літ». В ній вона яскраво змальовує людей і події від кінця сорокових до середини шістдесятих років минулого ст. Через своїх героїв Ігнатенко розкриває атмосферу повоєнного часу та «Хрущовської відлиги», атмосферу жорстокого духовного терору. Ця книга є цінним джерелом для дослідження історії шістдесятництва. В її перекладі вийшли роман Берди Карбабаєва «Небіт-Даг» (в співавторстві з М. Лещенко, 1968) та «Хатинська повість» Алеся Адамовича (1973).

Нагороджена орденами "Отечественной войны II ст." (1992), "За мужність" (1999) та медалями.

Померла 16 лютого 2008 року. Похована 23-го лютого на Звіринецькому кладовищі біля могили матері.

Твори.

Поезія Аркадія Куляшова. К.: Радянський письменник. 1962.

Студенти: повісті. К.: Молодь. 1972.

Іскри вогню великого. К.: Дніпро. 1975.

Кіндрат Рилєєв: біографічна повість. К.: Молодь. 1979.

На дні мого серця: повісті, новели, образки. К.: Радянський письменник 1984.

Володимир Короленко: біографічна повість. К.: Молодь. 1986.

А вода по каменю: поезії. К.: Український письменник. 1994.

І що снилось-говорилось. К. 1999.

Високий замок: поезії. К. 1999.

На дні мого серця: вибране. К.: Молодь. 2003.

У пісню душу переллю…: поезії 1985–2005 рр. К.: Молодь. 2007.

Сполохи літ: вибране. К.: Молодь. 2009.

Без страху і догани [спогади про М. Лукаша] // Наш Лукаш: спогади у 2-х книгах. Книга 1. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». 2009. С. 160–174.

Джерела:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Ігнатенко_Ганна_Георгіївна

http://usim4.eukrainians.net/ua/archive/2010/novyny144a.htm

http://www.prcb.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=67:2010-08-09-09-48-16&catid=10:2010-08-16-04-46-24&Itemid=145