ПРИЛЮК Дмитро Михайлович  (1918 – 1987). Народився 8 листопада 1918 р. у с. Божиківці Дераяснянського району Хмельницької області. Після закінчення у 1937 р. Божиківської середньої школи навчався у Харківському комуністичному інституті журналістики, був аспірантом на кафедрі, очолюваній на той час визначним українським мовознавцем Л. Булаховським, Харківського державного університету, одночасно редагував багатотиражну газету Харківського комуністичного інституту журналістики.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Д. М. Прилюк перебував на Південно-Західному фронті, потім навчався на курсах політичного складу запасу при Військовому окрузі, був заступником командира стройової роти по політичній частині 145-ї особливої бригади 3-ї ударної армії Калінінського фронту, вчився та викладав тактику у Харківському вищому авіаучилищі штабних офіцерів у м. Алма-Аті.

Після демобілізації Дмитро Михайлович тривалий час працював кореспондентом і редактором вінницьких, полтавських і київських обласних газет. Завершив Д. М. Прилюк свою суто журналістську кар'єру 1958 р. у республіканській газеті «Колгоспне село» (нині «Сільські вісті»). І скрізь, де працював Дмитро Михайлович, його згадували добрим словом через роки і роки. Бо був він не лише редактором, а й чуйним наставником-вихователем. Певно, саме тому Д. М. Прилюку запропонували навчати підростаючу зміну на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Понад чверть століття свого життя віддав Дмитро Михайлович підготовці фахівців-журналістів. Працював виконувачем обов'язків доцента, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедри теорії та практики партійно-радянської преси, завідувачем кафедри журналістської майстерності та літературного редагування. Протягом 1965- 1969 і 1972-1982 рр. його обирали деканом факультету журналістики. Вже працюючи в університеті, Дмитро Михайлович у 1968 р. захистив кандидатську і 1977 р. - докторську дисертацію - «Общественное назначение журналистского произведения».

Незважаючи на велике адміністративне навантаження, Д. М. Прилюк постійно читав студентам по кілька спецкурсів — «Теорія і практика партійно-радянської преси», «Основи журналістської майстерності», «Майстерність публіциста», «Сатира і гумор в газеті», «Фейлетон», «Газета і життя», «Публіцистична творчість».

З приходом Дмитра Михайловича Прилюка на факультет і завдяки його старанням журналістський заклад перетворився на потужну і злагоджено функціонуючу структуру з трьома формами навчання (стаціонарною, заочною, вечірньою), у складі якої постало п'ять (замість двох) кафедр, запрацювали такі важливі підрозділи, як фотолабораторія (саме з неї і почалося зміцнення матеріально-технічної бази факультету), відтак навчальні радіо- та телестудія, клас машинопису, кабінет журналістики, навчальна друкарня, з появою якої пожвавилося видання навчально-методичної літератури. Згодом налагодився випуск факультетської газети «Молодий журналіст» - бойового побратима традиційних стіннівок «Слово - зброя», «Екран новин», курсових «Блискавок» і «Бюлетенів». Окрасою тематичних стендів стали й постійно діючі фотомонтажі та фотовиставки кращих студентських робіт.

У журналістську науку Д. М. Прилюк увійшов як один із кращих її теоретиків і основоположників української школи журналістики. Визначальними віхами на шляхах її становлення стали його фундаментальні твори: двотомний підручник «Теорія і практика журналістської творчості», «Мистецтво писати», «Спостереження і дослідження фактів журналістом» тощо. Вони сприймалися громадськістю як помітні явища в освітянсько-науковому процесі, мали широкий резонанс, дістали схвалення і високу оцінку в науковців журналістських закладів нашої країни, за кордоном. Бо автор їх у своїх теоретичних студіях завжди йшов від живої редакційної практики, в тому числі й своєї власної, вміло аналізував надбання вітчизняної журналістики, критично осмислював набутий досвід і вже на основі цього робив наукові узагальнення, висновував певні закономірності, тенденції, критерії. Його підручниками і нині послуговуються викладачі та студенти журналістських навчальних закладів України, близького й далекого зарубіжжя.

Відданість Дмитра Прилюка усьому національному, українському пронизувала його педагогіку, прозу, публіцистику (книжки «Одвічне», «Село на нашій Україні», «Де ти, доле?», «Повноколосся», «Земносили», «Роки неспокійного сонця»...), проявлялася у його вдачі, поведінці, ставленні до колег і студентів (завжди тактовному, дружньому - при незмінній вимогливості до себе й оточення), навіть у зовнішньому вигляді (полюбляв ходити у вишиванках, що дуже личило йому).

Дмитро Михайлович Прилюк встиг за своє життя дуже багато, залишив глибокий і добрий слід на літературній, журналістській, науковій, освітянській ниві. Його заслуги скромно, одним рядком відзначені в Українській Радянській Енциклопедії, в «Історії міст і сіл України». На будинку, де багато літ він жив, установлено меморіальну дошку.

Разом з дружиною Вірою Григорівною Жданенко- Прилюк Дмитро Михайлович виховав двох синів, один із яких, Юрій, теж пішов дорогою батька, 1969 р. закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Помер Д. М. Прилюк 29 вересня 1987 р. у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

Джерела:

http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/pryluk/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Прилюк_Дмитро_Михайлович

http://odb.km.ua/?dep=1&dep_up=1575&dep_cur=1579